Шепетівка крізь віки

 

Перша відома на сьогодні письмова згадка про Шепетівку, як населений пункт, датується 1594 роком.

В «Отрывке из Кременецких гродских и земских книг» вказано, що село Шепетівка, як і Судилків, належали купцю Андрію Ждярському й входили до Кременецького повіту Волинського воєводства. Друга письмова згадка про Шепетівку датується 1 вересня того ж року, з’явилась вона через негативну складову. В «Архиве Юго-Западной России» описано факт крадіжки в млині, який знаходився в селі Шепетівка.

Цікаві в цьому напрямку дослідження настоятеля Шепетівського приходу священика Гермогена Ігнатьєва Віленського, що мешкав у Шепетівці наприкінці XIX — на початку XX ст. В складеному ним церковно-приходському літописі за 1890-1891 рр., подано версію, щодо походження міста: «По временам происхождения м. Шепетовка должна быть отнесена к древним селениям Волыни. Но когда и кем именно она основана и отчего получила свое название — об этом нет никаких сведений…. Одни говорят, что будто бы местечко это в древние времена известно было под именем Шепетына и смешивая, очевидно, Шепетовку с селом Шепетыном, существующим и в настоящее время в Дубенском уезде, утверждают, что будто бы местечко это первоначально принадлежало князьям Острожским и что по податным книгам Луцкого повета с 1583 г. оно входило в состав волости г. Дубно князя Константина Острожского… и платило от 9-ти дымов. Другие силятся доказать, что Шепетовка в древние времена носила название Скалинцы и как имение дворянина Василия Ивановича Лабунского упоминается в акте от 26 октября 1547 года, в коем королевские комиссары производят дележ имений между братьями Василием и Богухвалом Лабунскими, оставшимися по смерти их отца Ивана. При чем по сему разделу Василий получил села… Сахновцы и Скалинцы или что тоже по нашему Шепетовку. Но самым достоверным из всех этих мнений… должно считать то мнение, по которому Шепетовку нельзя смешивать не только с Шепетыном, но и с Скалином или Скалинцами, так как в актах конца 16 века упоминается наряду с Скалином или Скалинцами и Шепетовка, еще впрочем как село.

Так, в акте от 1 сентября 1594 года сказано, что возный производил дознание по делу о воровстве разного имущества, сделанном в селе пана Петра Пересецкого Скалине… Возный доносит, между прочим, что прежде по делу о воровстве разных вещей в мельнице, находящейся в селе Шепетовке, громада этого села делала «след» и пришла к дому Филона Ласки, находящемуся в селе Скалине, но пан Филон Ласка стал грозить громаде… и «след» уничтожился. Причем показания… возному давали Кондрат Степанович из Шепетовки и Ждан Куцевич из Судылкова — подданные пана Андрея Ждярского. …из этого акта видно, что в 1594 году село Шепетовка: как имение дворянина Петра І Іересецкого, причем село Скалин представляется находящимся в близком соседстве с селом Шепетовкою. В настоящее время село Скалин не существует, на том честе… расположены поля некоторых крестьян м. Шепетовки, известны под именем урочища «Скалына», находящегося действительно в недалеком расстоянии с юго-восточной стороны м. Шепетовки, где крестьяне не раз выбрасывали плугом стекла, кирпичи и черепки…».

Проте археологічні дослідження свідчать про те, що територія нашого міста була заселена людьми значно раніше (тут знайдено крем’яні ножі та інші знаряддя праці доби неоліту). Поблизу Шепетівки під час археологічних розкопок виявлено курганний могильник зі скарбом сокир кельтів, доби бронзи. На околицях міста височать кургани скіфсько-сарматських часів.

 

Період Речі Посполитої

(1594–1793 рр.)

    З XV до XVII ст. Шепетівка з навколишніми поселеннями належала до володінь українських магнатів Острозьких і Заславських.

Наприкінці XVI століття шепетівчани брали активну участь у повстаннях на чолі з гетьманом Криштофом Косинським та під проводом Северина Наливайка.

У 1619 році Шепетівці було надано статус містечка. Тут проживало близько 800 осіб. У цей самий час поселенню надано Магдебурзьке право.

У липні 1649 р. Шепетівку в попелище перетворили загони воєводи Белзького за підтримку військ Богдана Хмельницького.

У податних описах за 1650 рік Шепетівка значиться уже як містечко князя Домініка Заславського, в якому після вищезгаданих подій залишилося лише три будинки.

У 50-60 роках XVII століття, після захоплення турками Подільського воєводства, частішають напади турецько-татарських орд. У результаті цих набігів поселення майже зникає і відроджується лише наприкінці XVII — на початку XVIII століття.

У 1673 році Шепетівка переходить у володіння князів Любомирських.

А з 1703 року усіма його маєтками, зокрема й містом Шепетівкою, володіють князі Сангушки.

У 1774 р. сини Павла-Карла Сангушко, народжені від третьої дружини Барбари Дуніної, князі Юзеф, Ієронім і Януш поділили між собою маєтки власне Заславські, і по цьому розділу м. Шепетівка, в числі інших маєтків, дісталась князю Ієроніму.

 

Період Російської імперії

(1793–1917 рр.)

Після другого поділу Речі Посполитої 1793 року Шепетівка входила до складу Ізяславського повіту Волинської губернії Російської імперії.

У 1846 році князь Євстафій Сангушко побудував цукроварню, яка того ж року видала першу продукцію.

   Цукровий завод.

1859 року онука Євстафія Сангушка Марія виходить заміж за графа Альфреда Потоцького і містечко переходить у власність Потоцьких, стає центром управління величезними графськими маєтностями загальною площею 105 тисяч десятин землі.

У 1865 році у Шепетівці відкрите однокласне училище, а з 1872 року — парафіяльна школа. У цей час функціонує земська лікарня на 25 ліжок, 2 медичних пункти, приватна аптека, водолікарня.

У 1866 році Шепетівка стає волосним центром Ізяславського повіту Волинської губернії. До складу Шепетівської волості входило 13 сіл.

Подальшим своїм розвитком місто зобов’язане спорудженню залізничних ліній Київ–Брест у 1873 році та Фастів–Рівне – у 1892 році. Відкривається паровозне депо.

У 1888 році у місті почала працювати поштова контора та телеграфна станція. Швидкий промисловий розвиток спричинив до збільшення населення. На кінець ХІХ століття у містечку налічувалося близько 6000 мешканців.

На початку ХХ століття Шепетівка — провінційне містечко Російської імперії. У 1910 році налічувалось 1578 житлових будинків, з них лише кілька десятків були мурованими. У місті вже мешкало близько 11000 осіб.

Фото ринкової площі  1928 р


З культових закладів діяли православна церква, костел та синагога.

Синагога, початок ХХ століття.

Єврейський квартал.

Вулиця Шосейна, нині — Героїв Небесної Сотні.

Житловий квартал, кінець ХІХ століття.

Період становлення незалежної Української держави і боротьба за неї (1917–1920 рр.)

У березні 1917 року у Шепетівці створюються органи влади Центральної Ради. Поряд з ними існувала влада Тимчасового уряду. У грудні 1917 року в містечку проголошено радянську владу. Та вже через кілька днів у Шепетівці знову відновлено владу Центральної Ради, війська якої увійшли до містечка. На початку січня 1918 року у Шепетівці знову проголошено радянську владу.

У лютому 1918 року містечко опинилося під владою Центральної Ради. Пізніше, у травні 1918 року, у Шепетівці на зміну Центральній Раді приходять урядники гетьмана Павла Скоропадського, які пробули тут майже до кінця року. Потім влада перейшла до Директорії.

У другій половині квітня 1919 року в районі Шепетівки точилися жорстокі бої між частинами Української Народної Республіки та частинами Робітничо-селянської Червоної армії, які 7 травня захопили місто.

Комендант корпусу Січових стрільців, полковник Армії УНР Є. Коновалець (сидить 4-й зліва) під час наради з командою 2-ї дивізії корпусу Січових стрільців. [Березень – квітень] 1919 р.

Панцерний потяг «Вільна Україна», який брав участь у боях за Шепетівку, квітень 1919 року.

Євген Коновалець з Січовими Стрільцями в Шепетівці (ліворуч), жовтень 1919 рік.

У серпні 1919 року влада у Шепетівці перейшла до війська Української Народної  Республіки. У липні 1920 року до Шепетівку увійшли частини 45-ї стрілецької дивізії Робітничо-селянської Червоної армії під командуванням Йона Якіра, які незабаром під натиском армії УНР залишили місто.

 

Перший радянський період (1920–1941 рр.)

У другій половині листопада 1920 року у Шепетівці остаточно закріпилася більшовицька влада.

20 вересня 1921 року повстанський загін генерала В. Нельговського (генерал-хорунжий армії УНР), що перейшов в Україну, мав налагодити зв’язок між Волинською групою Тютюнника і повстанськими загонами Волині. Самостійно діяв також загін Гопанчука, який  пробився на Шепетівку, пройшов міста Славуту, Полонне та Брусилів і 24 листопада досягнув села Гурівщина, що на Житомирському шляху в 25 км від Києва.

У жовтні 1921 року Радянська влада викриває у Шепетівці українську підпільну організацію і заарештовує близько 40 чоловік. Більшість з підпільників було знищено більшовиками в Житомирі. Серед них: Павло Вінник (керівник групи), Кузьменко, Самотия, священник української церкви Василь, та його доньки…

 Родина Вінників. Павло Вінник з дружиною (сидять). Стоять: Василь Вінник (ліворуч) та Яків Вінник (поручик)

   В цей період в місті існувала окружна база для підготовки працівників ЧОН (частини особливого призначення)  — «комуністичні дружини», «військово-партійні загони», що створювалися при заводських, партійних осередках (партосередках), районних, міських, повітових та губернських комітетах партії на підставі постанови ЦК РКП (б) від 17 квітня 1919 роки для надання допомоги органам Радянської влади по боротьбі з контрреволюцією, несення вартової служби у особливо важливих тощо.

   Перший випуск комунарів ЧОН Шепетівської округи, 1923 рік

     Навесні 1923 року в радянській державі була проведена адміністративно-територіальна реформа — запроваджено районний поділ, створено райвиконкоми. У березні 1923 року містечко стало центром округу. До Шепетівського округу входило 14 районів: Антонінський, Базалійський, Ганнопільський, Грицівський, Ізяславський, Красилівський, Ляховецький, Плужнянський, Полонський, Славутський, Судилківський, Теофіпольський, Шепетівський.

Постанова Шепетівського окружного виконавчого комітету про присвоєння Шепетівці статусу міста.

Дванадцятого червня 1923 року Шепетівці було надано статус міста. У ньому проживало більше 12 тисяч осіб.

Проголошений у 1925 році курс на індустріалізацію країни призвів до розвитку промисловості, на території міста створювались різноманітні артілі, майстерні.

Не оминули Шепетівку ні Голодомор 1932-1933 років (документи засвідчують, що у Шепетівському районі голодна смерть скосила понад 5 тисяч жителів. Нині на місці поховання жертв голодомору встановлено пам’ятний Хрест,

Пам’ятний знак Жертвам Голодомору 1932-1933 років по вулиці Митрополита Шептицького, 33

ні репресії 1937-1938 років (за попередніми даними у рік великого терору було знищено понад 800 шепетівчан, сотні людей були виселені з міста, як сім’ї «ворогів народу»).

Меморіальний знак жертвам політичних репресій по вулиці В. Котика, 172-а

  Меморіальний знак жертвам політичних репресій по вулиці Героїв Небесної Сотні, 22-а (колишнього приміщення окружного НКВС СРСР)

   До початку Великої Вітчизняної війни Шепетівка була маленьким провінційним містом, яке налічувало 25 тисяч мешканців. Економічний розвиток міста у передвоєнний період був зумовлений тим, що через Шепетівку проходила залізниця. На території міста розміщувалися об’єкти важливого економічного значення: цукровий комбінат, лісозавод, маслозавод і безліч інших малих підприємств.

Період німецької окупації (1941-1944 рр.)

Уже 22 червня 1941 року Шепетівка зазнала бомбардувань нацистської Німеччини, а 4 липня німецькі війська заволоділи містом.

На початку серпня 1941 року у місті був створений Шепетівський гебіткомісаріат. У жовтні 1941 року було створено окружну, міську, та районну управи.

Весною 1942 році у місті із військовополонених сформовано козацькі частини. Так 2-й Донський козацький полк в складі 10 сотень, сформований у Шепетівці в серпні 1942 року, вже з осені цього ж року почав бойові дії проти Поліської січі, виконуючи окупаційні функції в районі Сарн, Олевська і Костополя.

Парад німецько-козацьких формувань по вулиці Шосейній (Героїв Небесної Сотні)

Під час німецької окупації на території міста діяла Славутська підпільна організація, яку очолив Федір Михайлов, яка у серпні 1943 року у своєму складі налічувала 430 бійців.

 

 

 

 

Федір Михайлов — лікар, один з організаторів підпільного антифашистського руху Опору

 Окрім радянського підпілля у місті діяла підпільні групи ОУН. Підпідпільну організацію ОУН(б) очолив Володимир Корчук на псевдо «Чалий», який був провідником від Шепетівки та Шепетівського району. Група Володимира Корчука займалася на території Шепетівщини розповсюдженням антифашиської та антирадянської літератури, збором інформації про німецькі військові формування, постачанням зброї загонам УПА.

 

 

Володимир Корчук провідник ОУН (б) на Шепетівщинні

  Членом ОУН(м) у місті Шепетівці був Герась Соколенко поет-романтик, який від зими 1942 працював в окупаційній газеті «Нова Шепетівщина», яка видавалася у нашому місті.

 

 

 

 

Герась Соколенко український поет-романтик

У січні 1944 року війська Першого Українського фронту розгорнули наступ на рівненському напрямку. Двадцять восьмого січня стрілецькі полки двома напрямками вийшли на південну околицю міста, у район цукрового комбінату. Щоб зупинити наступ, німецьке командування кинуло на захист міста значні танкові та артилерійські частини. Але після запеклих боїв 11 лютого 1944 року до міста увійшли радянські війська.

Військові встановлюють радянський прапор, лютий 1944 року.

Другий радянський період (1944-1991 рр.)

У повоєнні роки Шепетівка була відбудована. Розпочався інтенсивний розвиток промисловості. Реконструюються зруйновані підприємства, першу продукцію видав відновлений цукровий завод, запрацювали цегельний, чавуноливарний заводи, хлібозавод, маслозавод, птахокомбінат та м’ясокомбінат. У квітні 1948 року дала перший струм паротурбінна електростанція. У 1952 році збудовано вокзал станції Шепетівка, дав першу продукцію цукрово-рафінадний завод, став до ладу деревообробний комбінат. У 1957 році побудовано тарний комбінат, 1959-го засновано музичну школу, 1964-го дав першу продукцію один з найбільших в Україні Шепетівський м’ясокомбінат. У 1974 році в експлуатацію здано перший корпус заводу тракторних втулок (філіал Київського заводу ім. Лепсе).

Будівництво літературно-меморіального музею Миколи Островського, 1977 рік.

Площа перед приміщенням поліції.

У 1979 році відкрито меморіальний музей Миколи Островського.

Шістнадцятого липня 1991 року над Шепетівкою замайорів синьо-жовтий прапор.

Встановлення Державного прапора України біля краєзнавчого музею, липень 1991 року.

Свого часу у місті побували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Павло Загребельний, Павло Попович, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та інші видатні особистості.