
31 жовтня виповнюється 140 років від дня народження Марка Безручка – видатного українського військового діяча
31 жовтня виповнюється 140 років від дня народження Марка Даниловича Безручка – генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки. Проте для більшості наших громадян ця легендарна постать стала відомою порівняно недавно, як і постаті багатьох інших борців за українську державність, а шепетівчани також дізналися про його безпосередню участь в історичних подіях на теренах нашого краю.
Майбутній військовий діяч народився 31 жовтня 1883 року в містечку Великий Токмак Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині місто Токмак Запорізької області, окуповане росіянами у 2022 році). Початкову освіту здобув у вчительській семінарії в Переяславі. Згодом у 1908 р. закінчив Одеське піхотне юнкерське училище та в 1914 – Імператорську військову академію. Під час Першої світової війни перебував на різних офіцерських посадах у російській армії, воював і був поранений.
У 1917-1918 роках став одним із засновників української армії, брав участь в українізації фронтових частин російської армії. За Української Держави працював у Генштабі. Перейшов на бік Директорії, очолив оперативний відділ Генштабу Армії Української Народної Республіки. З 12 березня 1919 – начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої армії УНР. З 26 квітня 1919 – начальник штабу Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був Євген Коновалець. У цей час йдуть боЇ за Шепетівку між армією УНР та більшовиками. Марко Безручко у своїй статті «Від Проскурова до Чорториї» згадував: «Корпус Січових Стрільців Шепетівки не втримав, але героїчна її оборона лишиться назавжди дорогою сторінкою в серці кожного Січового Стрільця, й спомини про бої тих днів завжди будитимуть у Стрільцях гордість і силу».
Полковник Безручко брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР1919–1920 рр. Після походу був інтернований у табори в Каліші, згодом – у Щипйорно. 1 січня 1920 року Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців. Він формував її з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську і з 8 лютого 1920 став командиром 6-ї Січової дивізії Армії УНР. 7 травня 1920 дивізія Безручка разом із польською армією зайняла Київ, а 9 травня 1920 року Марко Данилович взяв участь у параді польсько-українських військ на Хрещатику.
З серпня 1920 полковник командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї дивізії полковником Всеволодом Змієнком, з яким товаришував ще з Одеси, відзначився в обороні Замостя (нині м. Замосць, Польща) 28 серпня-2 вересня 1920, став творцем і одним із командирів військової операції «Диво на Віслі» з протидії наступу російських військ під Варшавою. Під цим польським містом він став переможцем у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного, чим уся Польща була фактично врятована від більшовицької окупації. 5 жовтня полковник Марко Безручко (разом із Всеволодом Змієнком) отримав звання генерал-хорунжого. З нагоди 20-ї річниці відродження Польської держави польська влада нагородила Марка Даниловича найвищим військовим орденом «Virtuti Militari», але прийняти його генерал відмовився зі словами: «Я воював за Україну, а не за Польщу»
Восени 1920 Середня група військ під командуванням Безручка провела контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород – Бар – Літин.
В цей час поляки разом з українськими військами вийшли на лінію Старокостянтинів-Звягель і пішли на перемир’я з московськими більшовиками. Українській армії довелося воювати самій і 21 листопада перейти Збруч, за яким вона була інтернована поляками.
Наприкінці 1920 Марко Данилович Безручко очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. У 1920-1924 роках він був військовим міністром і віце-міністром уряду УНР в еміграції у Польщі, членом Вищої військової ради УНР. У 1931-1935 роках очолював Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві. З його допомогою було видано “Історію Січових Стрільців”, видавався часопис “За державність”, де публікувались спогади вояків армії УНР. Марко Данилович – автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».
З початком Другої світової війни генерал-хорунжий Безручко активно підтримував Організацію українських націоналістів. Помер Марко Данилович 10 лютого 1944 р, після важкої хвороби, похований у Варшаві на православній частині міського кладовища «Воля» поруч з могилою друга Всеволода Змієнка, з яким товаришував до його смерті у 1938 році. Тут також поховано близько сотні видатних полководців і державних діячів Української Народної Республіки.
У роки Незалежності України ім’я генерала-хорунжого Марка Безручка розпочали вшановувати в Україні та Польщі, на його честь названо вулиці та сквери. В Шепетівці рішенням міської ради 23 лютого 2023 р. вулицю Достоєвського перейменовано на вулицю Марка Безручка.
«Сильна армія – це право на існування нації», – ці слова професійного українського військового Марка Даниловича Безручка набувають особливої актуальності у наш нелегкий час російсько-української війни. Віримо у Збройні Сили України, віримо, що наша визвольна боротьба увінчається Перемогою України, віримо, що наша нація ніколи не загине!
Начальник архівного відділу
Олена ПОКОТИЛО