Шепетівська громада у жалобі: провели у засвіти солдата Олександра Ставнійчука
4 липня Шепетівська громада назавжди прощалася із солдатом Ставнійчуком Олександром Олексійовичем, гранатометником відділення охорони, взводу охорони, роти охорони, батальйону охорони військової частини, який віддав своє життя за Україну, залишаючись вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, під час ведення бойових дій на території Донецької області. Він захищав Україну від початку широкомасштабного вторгнення. Олександр 854 дні зі зброєю в руках боронив нас з вами.
Народився Ставнійчук Олександр Олексійович 7 серпня 1979 року в містечку Погребище Вінницької області, де на той час працювали батьки воїна – Олексій Володимирович та Валентина Мілентіївна. Коли Сашкові виповнилося три роки, родина, придбавши житло у Шепетівці, повернулася на малу Батьківщину.
Навчався юнак у загальноосвітній школі №1. Зі слів мами, хлопець був рухливий, швидкий, водночас дуже відповідальний, завжди допомагав їй, приглядав за меншим братиком Юрком, для якого був беззаперечним авторитетом.
Після дев’ятого класу Олександр продовжив навчання у Шепетівському професійно-технічному училищі за спеціальністю «штукатур, плиточник-облицювальник». Після закінчення училища проходив строкову службу у місті Костопіль Рівненської області, потім в Острозі. Повернувшись додому, працював на будівництві. Коли у 2014 році росія анексувала Кримі частково захопила Донецьку та Луганську області, юнак без вагань став на захист Батьківщини. Брав участь в боях під Дебальцевим, виходив з побратимами з оточення. Мамі про те, що тоді довелося пережити, ніколи не розповідав, лише якось в розмові згадав, що нічого у своєму житті не їв смачнішого за окраєць теплого хліба, яким поділилися наші військові, до яких хлопці вийшли з оточення. Про його військову звитягу розказують нагороди. Олександр Олексійович був нагороджений медалями «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни. Учасник бойових дій».
Зі слів друзів та близьких, чоловік був дуже принциповим, чесним, відвертим та справедливим. Він безмежно любив Україну, тому вже у перший день повномасштабного вторгнення росії на територію України, не вагаючись, став на захист рідної країни. Рідним сказав: «Я маю бойовий досвід. Саме такі як я зараз повинні бути першими в строю». За цей період Олександру Олексійовичу довелося побувати в багатьох гарячих точках. На запитання мами: «Де ти синку зараз?», віджартовувався, що об’їздив уже всю Україну. Лише в коротких розмовах розповідав веселі історії про нових чотирилапих друзів, Олександр дуже любив тварин і вони відчували це. Жодного слова про війну та про бої. Наші воїни, щодня ризикуючи життям, звільняють клаптик за клаптиком рідну землю, а в короткі хвилини тиші заспокоюють рідних та близьких, що все буде добре і всі обов’язково повернуться додому. Та війна і смерть невблаганні, вони забирають найкращих.
Загинув солдат Ставнійчук Олександр Олексійович 26 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини у складі військової частини на території Донецької області. Його служба в армії була не лише обов’язком, а й вираженням його патріотизму та любові до України.
Шепетівська громада висловлює співчуття родині та поділяє це непоправне горе. Ми завжди будемо пам’ятати відважного воїна та його внесок у захист нашої країни.
Герої не вмирають, вони вічно житимуть серед нас!