Рік вважався зниклим безвісти: У Шепетівці прощалися з молодшим сержантом Михайлом Дворніцьким
18 лютого центральна площа Шепетівки знову наповнилася болем та скорботою. Шепетівська громада проводжала у засвіти молодшого сержанта Дворніцького Михайла Сергійовича.
Михайло Дворніцький народився 17 січня 1990 року у селі Цвітоха. Він був єдиним сином у батьків, їх гордістю та надією. З дитинства вирізнявся відповідальністю та добрим серцем. Завжди допомагав, не боявся труднощів, захищав тих, хто потребував підтримки. Юнак полюбляв спорт, брав участь у змаганнях. У 2007 році закінчив місцеву загальноосвітню школу. Багато працював, шукав себе, своє покликання. З 2016 по 2018 рік працював слюсарем на підприємстві з виробництва та ремонту комбайнів.
У 2017 році Михайло одружився з Мариною – жінкою, яка стала йому надійною опорою, підтримкою і справжнім коханням. У подружжя народився син – маленький Микола. Михайло був люблячим чоловіком і турботливим батьком. З перших днів життя сина Михайло був завжди поруч, піклувався про нього, допомагав дружині, не пропускав жодного важливого моменту. Він мріяв навчити сина всьому, що вмів сам. У нього не було більшого щастя, ніж бачити, як Микола росте, як у його очах відбивається любов. Михайло був людиною, яка цінувала прості радощі життя: він обожнював природу, знаходив у ній спокій і натхнення. Його улюбленими заняттями були риболовля та збирання грибів. Змалечку він любив годинами сидіти з вудкою, насолоджуючись тишею і єднанням з природою. А осінь для нього була особливою порою року, адже це був час «тихого полювання», він знав кожну галявину, кожен грибний куточок у лісі. Часто вирушав туди ще вдосвіта, щоб повернутися додому з повним кошиком грибів.
Коли прийшла війна, Михайло, не вагаючись, пішов боронити свою країну. Як і тисячі інших захисників, він покинув мирну професію, взяв до рук зброю і став на захист рідної землі. Він знав, що захищає найцінніше – свою сім’ю, свого маленького сина, якому ще тільки належить зростати у вільній країні. На фронті швидко здобув повагу серед побратимів. Саме на полі бою повною мірою проявилися його найкращі якості: хоробрість, мужність, витримка, вболівання за кожного воїна. Михайло воював на найгарячіших напрямках фронту. Отримавши поранення ноги та пройшовши лікування, поспішав на допомогу побратимам.
Його цінували за хоробрість та вміння залишатися людяним навіть у найважчих умовах. Він завжди був тим, хто підтримає у складний момент, хто скаже потрібне слово або просто мовчки розділить тишу. Окрім бойових навичок, мав ще один талант, який став у нагоді на передовій — він любив і вмів готувати. Його страви зігрівали в холодні вечори, а запах домашньої їжі бодай на хвилину переносив бійців у мирне життя. Побратими казали, що він не просто кухар, а справжній майстер своєї справи, тому і отримав позивний «Повар». На його фірмові страви – борщ та шашлик – чекали найбільше.
У день свого останнього бойового виходу, 5 березня 2024 року, Михайло нагодував побратимів смачним шашликом, а після повернення обіцяв всім наваристого борщу. Та не судилось, з цього завдання він не повернувся. Майже рік тому Михайло зник безвісти. Тоді почався страшний період для його родини: дружина і син чекали, мати молилася. Кожен день приносив надію і страх водночас…
Після довгих місяців очікування стало відомо, що воїн загинув 5 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання з відсічі та стримування російської агресії на Донеччині.
Ця втрата стала невимовним болем для всіх, хто його знав. Пам’ять про нього житиме в серцях родини та друзів. Його син ростиме, знаючи, що його батько — Герой.
Шепетівська громада висловлює щирі співчуття рідним, друзям та побратимам загиблого Захисника.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
