Гірка скорбота не полишає Шепетівку: громада попрощалася з Василем Клекачем
20 лютого Шепетівська громада, стоячи на колінах, провела в останню земну дорогу нашого земляка Клекача Василя Степановича – воїна, який завжди йшов уперед, заряджав інших своїм духом та безмежною вірою в Україну.
Василь Клекач народився 7 листопада 1966 року в мальовничому селі Мущаниця Острозького району Рівненської області у сім’ї Надії Миколаївни та Степана Андрійовича. Разом із братом Сергієм він ріс у місті Шепетівка, де зробив свої перші життєві кроки. У 1973 році Василь уперше переступив поріг Шепетівської середньої школи №6. Навчання давалося легко, але більше за все його приваблював спорт, особливо вільна боротьба. Відданість тренуванням та цілеспрямованість приносили йому перемоги, він не раз виборював призові місця на змаганнях, показуючи силу духу та наполегливість, які супроводжували його все життя.
Після закінчення школи юнак обрав робітничу професію та опанував спеціальність токаря у Шепетівському технічному училищі, яке закінчив у 1984 році. Після строкової служби у Повітрянодесантних військах, де він служив зв’язківцем, чоловік продовжив навчання у Вінницькому політехнічному інституті. Трудову діяльність розпочав на Шепетівському заводі культиваторів, де багато років працював свердлувальником. У 1991 році Василь Степанович зустрів майбутню дружину Тетяну та створив родину, у якій панували любов, взаємопідтримка і турбота. У 1993 році у подружжя народився первісток – син Андрій, названий на честь дідуся, а у 1997 році – донька Ірина, ім’я якій обирав сам. У 2000 році Василь Степанович змінив місце роботи і влаштувався працювати у Шепетівське локомотивне депо спочатку слюсарем, а згодом став бригадиром. Він був людиною, яку поважали колеги за працьовитість, чесність, мудрість.
Вільний час Василь Степанович проводив на природі, любив риболовлю. Він добре знав місцеві водойми й завжди знаходив найкращі місця для лову. Окрім риболовлі, любив збирати гриби та ягоди, знаючи всі грибні місця й розрізняючи кожен вид їстівних і отруйних . Прогулянки лісовими стежками приносили йому задоволення, він цінував свіже повітря, тишу та можливість відпочити від буденних турбот. Ще однією пристрастю Василя Степановича було читання, найбільше він любив історичні книги.
Василь Степанович завжди був патріотом своєї країни, її вірним сином. Коли Україна опинилася перед загрозою окупації, він не залишився осторонь і у 2015 році пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Брав участь в Антитерористичній операції. За мужність, хоробрість та стійкість, проявлені під час захисту країни, був удостоєний численних нагород, серед яких – почесна відзнака “За оборону Маріуполя”.
У 2017 році, після повернення до цивільного життя, Василь Степанович продовжив працювати в локомотивному депо, але його серце залишалося на фронті, разом із тими, хто продовжував боронити Україну. Тому, коли в 2019 році він прийняв рішення повернутися в армію, ніхто з рідних не здивувався – це був Василь, людина честі, яка не могла залишатися осторонь, коли країна потребувала захисту. Чоловік підписав контракт і відновив службу у рідній 30-окремій механізованій бригаді.
У 2021 році на нього чекало велике щастя – він став дідусем двох онуків – Назара та Максима. Ці маленькі янголята були його гордістю, він мріяв бачити, як вони ростуть, навчаються, радіють життю. 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабну війну, Василь Степанович зустрів ворога в бою. Він захищав селище Нью-Йорк на околицях окупованої Горлівки, де разом із побратимами стримував натиск противника. У другій половині 2022 року брав участь у запеклих боях під Ізюмом, де отримав важке поранення, але, попри біль і втому, після лікування повернувся на передову. У 2023 році був серед тих, хто стояв на захисті Бахмута, проявляючи незламну волю та справжній героїзм. Він пройшов найгарячіші ділянки цієї війни, отримав численні поранення, але завжди повертався у стрій, бо вірив – Україна переможе.
За відданість військовій справі його нагороджено орденом “За оборону рідної держави”, медалями та подяками.
Під час служби Василь Степанович проявив себе як відповідальний, надійний і сміливий боєць. Він сумлінно виконував свої обов’язки, не боявся труднощів і завжди був готовий підтримати побратимів. Його поважали за рішучість, витримку і бойовий дух. У найнебезпечніші моменти він діяв впевнено, не втрачав холоднокровності та завжди був готовий ризикувати заради товаришів і спільної справи.
14 лютого 2025 р, від отриманих важких осколкових поранень, передчасно згасло життя справжнього воїна, воїна – не за званням, а за своїм характером – Василя Клекача. Він віддав своє життя за Україну, за її свободу, за майбутнє своїх дітей і онуків, залишивши світлу пам’ять, глибокий смуток у серцях рідних і побратимів та незгасний приклад мужності й відданості Батьківщині.
Ми низько схиляємо голови у глибокій жалобі. Світла пам’ять нашому оборонцю, який відтепер – у лавах Небесного воїнства.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
