До Небесного воїнства провели сапера Володимира Кушнірука

27 лютого у Шепетівці прощалися з відважним воїном, хоробрим захисником, сапером, солдатом інженерно-саперної роти Кушніруком Володимиром Володимировичем, який загинув, мужньо захищаючи рідну землю.

Володимир Кушнірук народився 16 лютого 1995 року у місті Шепетівка. Навчався у місцевій школі №4, де проявляв себе як уважний і поміркований учень. Захоплювався футболом, був частиною шкільної команди, цінував командний дух, єдність та справжнє спортивне суперництво. У 11 класі юнак був обраний президентом школи, що свідчило про його лідерські якості та повагу однолітків.

Після закінчення школи вступив на навчання до Плужненського професійного аграрного ліцею, де здобув професію кухаря. Певний час працював за фахом в автопарку. Володимир був у пошуку себе, прагнув знайти справу, яка приносила б йому справжнє задоволення. Життя завдало йому важких випробувань. У 2013 році він втратив матір, Валентину Петрівну, що стало великим ударом для хлопця. А два роки тому пішов з життя його старший брат Олександр, який був для нього авторитетом і підтримкою.

Попри ці втрати, Володимир залишався сильною людиною, яка не здавалася перед труднощами. У вересні 2024 року юнак прийняв важливе рішення – вирушив на фронт, щоб захищати Україну. Військова служба була нелегкою, але він сумлінно виконував накази, допомагав товаришам і швидко здобув авторитет серед побратимів. Під час бойових дій Володимир отримав контузію, яка стала серйозним випробуванням для його здоров’я. Як тільки стан здоров’я дозволив, воїн повернувся до військової служби. Спочатку працював кухарем, проте довго залишатися в тилу не міг, серце прагнуло повернутися до побратимів, на передову. Він залишався вірним товаришем, готовим підставити плече у найважчі моменти, допомогти, підтримати та розрадити. На нього завжди можна було покластися: і в бою, і у побуті.

Володимир мріяв про мирне життя, про дім, наповнений любов’ю та родинним затишком. Він хотів створити сім’ю. Планував познайомити батька зі своєю коханою, з якою хотіли побудувати спільне майбутнє. Сподівався на відпустку, складав плани, уявляв, як колись зможе, залишивши війну позаду, втілити всі свої задуми. Але доля розпорядилася інакше – війна забрала його, обірвавши всі мрії та надії.

20 лютого 2025 року Володимир загинув у Донецькій області, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною. Вічна пам’ять Герою, який віддав своє життя за свободу України, пішовши на вічну варту.

Вся Шепетівська громада сумує разом з родиною захисника, низько схиляючи голови у скорботі.

Герої не вмирають!
Слава Україні!