У Шепетівці провели у засвіти мужнього воїна солдата Ткачука Сергія

12 березня Шепетівська громада, схиливши голови у скорботі, знову зустрічала полеглого воїна – солдата Ткачука Сергія Вікторовича, який віддав своє життя, захищаючи нас з вами.

Сергій Ткачук народився 15 червня 1975 року в невеличкому селі Городище. Дитячі роки проходили у затишному родинному колі. Коли Сергій був малим, сім’я переїхала до Шепетівки, де й пройшла його юність. Разом із матір’ю Валентиною Романівною, батьком Віктором Миколайовичем та молодшим братом Ігорем він ріс, пізнавав життя, долав труднощі й радів щасливим моментам. У 1998 році сім’я зазнала великої втрати – не стало батька. Цей біль залишився з нашим героєм назавжди, та, попри все, він завжди залишався надійною опорою матері та брату. Після закінчення дев’яти класів юнак продовжив навчання у Понінківському професійному ліцеї та отримав спеціальність слюсаря КВА. Він був працьовитим та відповідальним хлопцем, тому легко опановував нові навички та завжди прагнув працювати на совість. Потім була армія, службу проходив у Львові, а згодом – в Сокалі, де виконував обов’язки охоронця. Цей період загартував характер юнака, зробив ще сильнішим та витривалішим. Після повернення до цивільного життя працював на хлібозаводі. Як і багато українців, шукав можливості для заробітку, аби забезпечити майбутнє.

У 2010 році Сергій Вікторович зустрів свою любов – Ірину. Це було справжнє почуття, те, що дає людині сили йти вперед, долати труднощі та будувати плани на майбутнє. Вони були щасливі разом, ділилися радощами, підтримували один одного у скрутні хвилини.

Коли в країні настали важкі часи, він не зміг залишатися осторонь. У травні 2024 року долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку було навчання у Черкаській області, а потім – передова, Харківщина. Сергій Вікторович не приховував від рідних, що було нелегко, завжди знаходив час зателефонувати дружині та матері. Кожен дзвінок був для них, як ковток повітря: вони чекали, переживали, молилися за нього. Він сумував за рідною домівкою, за теплими вечорами з вудкою на березі річки, за походами в ліс по гриби, адже це були його улюблені заняття – миті, які дарували йому спокій.

5 лютого Сергій Вікторович востаннє спілкувався з дружиною. Наступного дня, 6 лютого, вирушив на бойове завдання. Він із нетерпінням чекав на відпустку, яку мав отримати 20 лютого, мріяв повернутися додому, обійняти найдорожчих та хоча б на кілька днів забути про війну. Але 21 лютого Сергій загинув… Страшна звістка дійшла до дружини 6 березня.

Серце Сергія Ткачука зупинилося, але пам’ять про нього житиме в серцях рідних і близьких, у спогадах тих, хто знав його особисто, у словах подяки від тих, кого він захищав. Він був і назавжди залишиться Героєм, який віддав своє життя за Україну, за мирне небо для тих, кого любив.

Герої не вмирають!

Слава Україні!