Нескорений дух: Шепетівка провела у засвіти відважного Ігоря Хавронюка
Шепетівська громада третій день поспіль прощається із полеглими земляками, не встигаючи оплакати одного, як надходить чергова чорна звістка.
14 березня Шепетівська громада зустріла Героя, який «на щиті» повернувся до рідної домівки – солдата Хавронюка Ігоря Сергійовича.
Ігор Хавронюк народився 28 січня 1981 року в Шепетівці, у родині Діни та Сергія Хавронюків. Він був середньою дитиною в сім’ї, де, окрім нього, росли дві сестри – Олена та Катерина. З дитинства він був допитливим і енергійним хлопчиком, якого батьки виховували в атмосфері любові та взаємопідтримки. Навчався у загальноосвітній школі №1, де вирізнявся серед однолітків своєю наполегливістю та доброзичливістю, завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. Однак, життя ще у юному віці підготувало йому важке випробування: у шкільні роки Ігор потрапив у аварію, отримавши серйозну травму ноги. Це стало справжнім викликом як для хлопця, так і для його родини. Довгі місяці лікування, реабілітація, болючі процедури – усе це вимагало надзвичайної сили волі. Ігор був змушений тимчасово припинити навчання, але не здавався. Вже у вечірній школі, коли здоров’я дозволило йому повернутися до навчального процесу, він здобув середню освіту. Завдяки наполегливості та бажанню розвиватися, юнак у 2002 році отримав атестат, довівши собі та оточенню, що жодні труднощі не здатні зламати його дух.
Після закінчення навчання Ігор одружився та у 2003 році у його житті з’явилася найбільша радість – народився син Михайло, а через рік, у 2004, його другий син – Максим. Він безмежно любив своїх дітей, намагався зробити їхнє дитинство щасливим та безтурботним. Однак, доля знову випробовувала чоловіка – син Михайло народився з важким діагнозом і для його порятунку була необхідна складна операція. Ігор, не вагаючись, кинув усі сили на пошук коштів на лікування сина. Він працював на місцевому цукровому заводі, їздив на заробітки за кордон – робив усе можливе, щоб врятувати свою дитину. Його працьовитість і батьківська наполегливість дозволили сину отримати необхідне лікування.
У 2012 році родина переїхала до села Пліщин. Там вони придбали будинок і почали будувати своє життя з чистого аркуша. Ігор працював на місцевій фермі, згодом займався валкою лісу – будь-яка робота, яка могла забезпечити родину, була для нього важливою. Він ніколи не боявся труднощів, адже знав, що на його плечах лежить відповідальність за майбутнє дітей. Його сини завжди захоплювалися ним. Батько навчив їх цінувати працю, бути відповідальними та не боятися викликів.
Старший син Михайло згадує, що одного разу він випадково зламав велосипед тата – відпало заднє колесо, і злякався, що отримає прочуханки, але тато замість того, щоб сваритися, спокійно сказав: «Ти маєш відремонтувати його сам». Під батьківським керівництвом хлопчик вперше у житті власноруч полагодив двоколісного друга, що стало для нього важливим уроком самостійності.
Ще багато планів було в Ігоря Сергійовича, та все змінила війна. 11 листопада 2024 року він долучився до лав Збройних сил України. Пройшовши навчання, чоловік готувався до виконання бойових завдань. Проте, наслідки старих травм давали про себе знати. Попри це, Ігор не здався. Побратими відзначали його витримку, хоробрість та здатність підтримати бойовий дух товаришів навіть у найважчі моменти.
Сини дуже хвилювалися за батька. 12 січня 2025 року Михайло востаннє спілкувався з татом, після цього зв’язок зник. Сім’я намагалася зв’язатися з ним, але це було непросто – у зоні бойових дій мобільний зв’язок був нестабільним. 17 лютого, завдяки побратимам, вдалося отримати від батька коротке голосове повідомлення: “Я на завданні… Живий, як тільки зможу – наберу…’’. Це було останнє, що почула родина від Ігоря.
5 березня надійшла страшна звістка – Ігор зник безвісти. Рідні не втрачали надії, що він повернеться, що знайдеться бодай якась інформація про його долю. Проте, 11 березня стало відомо, що Ігор Сергійович Хавронюк загинув у бою 4 березня 2025 року.
Ігор Хавронюк – це людина, життя якої стало прикладом безмежної любові до родини, сили духу та відданості своїй країні. Його доля була сповнена випробувань, які він проходив з гідністю, не втрачаючи людяності та віри у краще майбутнє. Його приклад буде надихати та нагадувати всім нам про ціну свободи та про справжню силу людського духу.
Слава Україні!
