Обірвалося молоде життя: Шепетівка в скорботі проводжає до небес Романа Гринчука
Пекучий біль втрати черговий раз оповив Шепетівську громаду. 18 квітня «на щиті» додому повернувся старший солдат Роман Миколайович Гринчук, який загинув в бою, героїчно захищаючи Батьківщину.
Роман Гринчук народився 3 жовтня 1997 року у місті Шепетівка, в родині Миколи Васильовича та Оксани Євгенівни. Він був молодшим сином. Як і всі діти, часто після ігор додому приходив замурзаним, мама сварилася, а він відповідав: «нічого, попереш і відмиєш мене, бо я твій розумашка». Старший брат Євген змалку привчав Романа до техніки — разом вони захоплювалися автомобілями, мотоциклами. Великий вплив на виховання хлопця мали дідусь і бабуся, з якими він зростав під одним дахом. Родина з боку мами жила поруч, і Романа часто просили допомогти по господарству. Він ніколи не відмовляв — усе робив із щирістю та сумлінністю, бо з дитинства був працьовитим і відповідальним. А ще Роман дуже любив природу, особливо збирати гриби з дідусем.
З 2004 року по 2013 рік юнак навчався у Шепетівській загальноосвітній школі №8. Вчителька Галина Петрівна Братащук згадує його як чесного, доброзичливого, відкритого та старанного учня, який завжди підтримував однокласників і ставився до вчителів з повагою.
Після закінчення школи Роман вступив до Нетішинського професійно-технічного училища, де здобув професію слюсаря з ремонту транспортних засобів. Коли Романові було 17 років, помер його батько. Брат Євген уже мав власну сім’ю і проживав окремо, тож усі чоловічі обов’язки по господарству лягли на плечі хлопця. Влаштувався у меблевий цех столяром.
Роман був гарним та вірним другом. Часом, навіть не доробивши роботу вдома, біг допомогти своїм знайомим. Завжди знаходив потрібні слова для поради і підтримки, а ще був романтиком – записував всі свої мрії. Одна із них – подорожувати Україною… вона здійснилась, нажаль, у такому жахливому вигляді.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман не залишився осторонь. 22 листопада 2022 року став на захист Батьківщини, як справжній воїн. Воював спочатку на Харківському напрямку, потім була Костянтинівка, з нового року – Торецьк. Побратими згадують: «Завжди допитливий, відважний і ще роботящий. Слюсар – це його покликання, і на війні продовжував ремонтувати стару техніку, бо йому це подобалось. Любив готувати за новими рецептами, навіть для нас завжди вигадував якусь цікаву та смачну страву».
Влітку 2023 року, після одного з запеклих зіткнень з ворогом, був поранений. Лікування проходив у шпиталі Полтави. Коли пішов на поправку, вирішив відвідати перукарню, там і зустрів свою кохану Аліну. У дівчини в цей день, 8 серпня, був день народження, вирішив привітати і з того часу молоді люди зрозуміли, що знайшли свою половинку. А ще Роман дуже хвилювався за здоров’я своєї мами, говорив, щоб берегла себе. Мама згадує: «Які б не були у мене проблеми, завжди вирішував, навіть бувши на війні, передзвонював друзям, щоб допомогли. На моє «Як ти там синочку?» – віджартовувася: «Мамулічка-красотулічка буде все добре, не переживай за мене, у чоткого пацана має бути все в чечоточку». Не забував на свята дарувати мені улюблені жовті троянди, навіть бувши на фронті, передавав знайомим таксистом».
У жовтні 2024 р., бувши в відпустці, Роман зробив пропозицію своїй коханій Аліні. Вже навіть визначились із датою весілля, мріяли про дім, дітей, спільне майбутнє… Та війна обірвала ці мрії.
12 квітня 2025 року воїн загинув на Донецькому напрямку. Провести Романа в останню земну дорогу зібралася велика родина, друзі, побратими, всі, хто його знав і любив. Він був наймолодшим у родині, але піднявся найвище — став на захист не лише своїх рідних, а й усієї України. За свою відвагу юнак нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест». Тепер Роман оберігає нас із небес.
Герої не вмирають!
