Після понад півтора року пошуків і надії «на щиті» повернувся Андрій Заєць
17 липня Шепетівська громада знову схилила голови у глибокій скорботі. Надія, яка довгі місяці жила в серцях рідних та близьких, згасла, залишивши невимовний біль і пустку. Додому «на щиті» повернувся мужній захисник України — гранатометник стрілецького батальйону, старший солдат Андрій Вікторович Заєць.
Андрій Заєць народився 7 грудня 1981 року в селі Красносілка. Його мати, Наталія Максимівна, працювала на заводі «Комуніст», батько, Віктор Григорович, — токарем на заводі ім. Лепсе.
«Андрій мав багато друзів, був дуже щирим і товариським, — згадує старша сестра Оксана. — А ще був затятим рибалкою. Навіть коли йшов на війну, поклав свою вудочку до рюкзака».
Хлопець часто спостерігав за батьком, який був майстром на всі руки, і ці уроки визначили його майбутнє. Після закінчення Шепетівської ЗОШ №3 Андрій обрав професію будівельника.
Хоча чоловік пробував себе у різних сферах — працював на цукровому та деревообробному комбінатах, — усе ж згодом повернувся до улюбленої будівельної справи.
У січні 2012 року Андрій зустрів майбутню дружину Ірину. Вже у червні того ж року закохані побралися. Пара виховувала двох дітей: сина Богдана та донечку Дарію — татову копію й улюбленицю. Андрій надзвичайно піклувався про родину і багато працював, аби забезпечити близьких. Напередодні повномасштабного вторгнення він працював у Дунаївцях, де будував елеватор.
Проте у перший же день великої війни чоловік повернувся до рідної Шепетівки. Андрій одразу став до лав місцевої самооборони: патрулював вулиці та чергував на блокпостах. У червні 2023 року його мобілізували. Після військового вишколу під Полтавою захисник отримав направлення на Запорізький напрямок, а згодом вирушив на Донеччину — під Краматорськ.
У 2024 році після перепідготовки в Рівному Андрій повернувся на передову. В одному з боїв захисник отримав важке поранення. Лікувався у Дніпрі та Умані, а після шпиталю зміг провести кілька днів удома. Попри те, що повністю не відновився, він поспішав назад — до своїх побратимів.
Побратим Олександр згадує: «Коли ми побачили “Зайчика” (такий позивний мав Андрій) ще не зовсім здоровим — здивувалися. На наше питання, що він тут робить, почув відповідь: “На кого я вас покину, моє місце тут”».
Востаннє Андрій спілкувався з рідними 22 грудня 2024 року. Сказав, що все добре, але кілька днів не буде на зв’язку, бо виходить на позицію. А вже 28 грудня родина отримала сповіщення, що боєць зник безвісти.
Почалися довгі рік і сім місяців пошуків та надій. У березні 2025 року в мережі раптово з’явився телефон Андрія. Дружина одразу почала з’ясовувати обставини, але виявилося, що мобільним користувався окупант, який вихвалявся, що відібрав його в українського військового.
Попри все, у рідних залишалася крихта надії, що Андрій перебуває в полоні. Знову тривали виснажливі пошуки, експертизи ДНК та місяці очікування. Проте 6 липня 2026 року страшна звістка остаточно перекреслила всі сподівання — надійшло підтвердження ДНК-тесту.
Старший солдат Андрій Вікторович Заєць, гранатометник стрілецького батальйону, загинув 24 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Воздвиженка Краматорського району Донецької області.
Наш земляк був мужнім воїном, надійним побратимом, людиною сильного характеру та великого серця. Навіть у найважчі хвилини він залишався стійким і відданим своїй присязі.
До останнього подиху Андрій Заєць виконував свій обов’язок, захищаючи Україну. Громада схиляє голови у глибокій вдячності перед Воїном Світла, який віддав найдорожче — своє життя — заради нашого майбутнього.
Його подвиг назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів та земляків.
