«Хімік» назавжди у небесному строю: у Шепетівці попрощалися з воїном Олександром Лубенцем
4 листопада Шепетівська громада схилила голови у глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу земляка, відважного воїна, старшого сержанта Олександра Анатолійовича Лубенця, який до останнього подиху боронив Україну від російської навали.
Олександр Лубенець народився 14 лютого 1972 року в місті Острог, у родині Анатолія Івановича та Катерини Григорівни. Згодом сім’я переїхала до Шепетівки, яка стала для Олександра рідним містом. Тут він навчався у загальноосвітній школі № 4, після чого вступив до Муромцевського лісгосптехнікуму. Здобувши освіту, проходив строкову військову службу в Чернівцях на посаді хіміка-розвідника.
Повернувшись до Шепетівки, Олександр обрав роботу за фахом і розпочав трудовий шлях у Шепетівському військовому лісгоспі. Саме з цим підприємством була пов’язана значна частина його професійного життя: пройшов шлях від майстра лісу до головного лісничого. Прагнучи розвитку, без відриву від виробництва, закінчив Український державний лісотехнічний університет. Колеги згадують його як відповідального, розважливого та доброзичливого фахівця, який вмів знаходити спільну мову з кожним.
За межами роботи Олександр жив турботами та радощами родини. У першому шлюбі в нього народилися син Олександр та донька Надія. Згодом важливою частиною його життя стала Валентина, з якою вони у 2015 році узаконили стосунки, а у 2017 родина поповнилася донечкою Анастасією. Дітям він був люблячим, мудрим і виваженим батьком, на якого завжди можна було покластися.
Мав Олександр і дитяче захоплення, яке проніс крізь усе життя, — колекціонування монет і медалей. Він цікавився їхньою історією, а особливим предметом гордості та родинною реліквією для нього був орден дідуся.
З початком повномасштабного російського вторгнення Олександр не залишився осторонь. Не вагаючись, долучився до місцевої територіальної оборони, а згодом продовжив службу у складі 88-го окремого батальйону ТрО. Брав участь у бойових діях під Бахмутом, на Харківщині та Донеччині. Побратими знали його за позивним «Хімік».
За сумлінну службу й успішне виконання бойових завдань Олександр неодноразово відзначався командуванням. Серед його нагород — почесний нагрудний знак «Хрест доблесті» та відзнака 88-го батальйону. 23 березня 2024 року воїн востаннє вийшов на зв’язок із дружиною.
Наступного дня, 24 березня, він надіслав їй останнє повідомлення, після чого зв’язок обірвався. Для рідних почалися болісні місяці невідомості та надії. Проте згодом підтвердилося найгірше: 25 березня 2024 року Олександр загинув, захищаючи Україну в Донецькій області.
Воїн пішов із життя, але назавжди залишився у пам’яті рідних, друзів, колег і побратимів, у своїх дітях та добрих справах. Мама Олександра, Катерина Григорівна, так і не дочекалася сина — навесні 2026 року її серце зупинилося.
Життєвий і бойовий шлях Олександра Лубенця став прикладом мужності, самопожертви та вірності присязі. Шепетівська громада висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам загиблого Героя.
Герої не вмирають!