Щороку  9 листопада в Україні відзначається свято, яке стало дійсно народним, – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва.

Згідно з Указом Президента України Л. Кучми № 484/2000  від 21 березня 2000, враховуючи вагомий внесок працівників культури та аматорів у відродження української національної культури, розвиток народної творчості, активну культурно-просвітницьку діяльність, був започаткований Всеукраїнський день працівників культури і аматорів народного мистецтва, який відзначався 23 березня. Встановлений він завдяки особистому зверненню Богдана Васильовича Слющинського  – на той час завідувача відділу культури Маріупольської міської ради. Український науковець, поет, композитор, музикант, завідувач кафедри політології, філософії та соціології Маріупольського державного університету, доктор соціологічних наук Богдан Слющинський, уродженець Львівщини, більшу частину свого життя присвятив розвитку української культури на сході України, де жив і працював, відстоював права працівників культури, започатковував нові традиції  і був патріотом України та яскравою особистістю. Прагнув ще багато зробити, але уламок російського снаряда під час чергових обстрілів міста влучив йому прямо в серце на подвір’ї  власного будинку в Маріуполі 9 квітня 2022 року. Російські окупанти лише через місяць поховали  його у братській могилі разом з маріупольцями, життя яких обірвали жорстоко, на Старокримському цвинтарі у місті Маріуполі, історичну назву якому було повернуто завдяки Богдану Слющинському і групі активістів.. Багатогранний талант, який безмежно любив життя, людей, Україну, її культуру та самобутність, Богдан Васильович Слющинський , чиє ім’я у 2020 році занесено до видання «Золотий фонд нації. Науково-освітній потенціал України», назавжди залишиться у пам’яті українського народу.

Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 серпня 2009 року  № 663/2009, ураховуючи вагомий внесок майстрів народного мистецтва у збереження, розвиток, відродження традицій народного мистецтва і художніх промислів в Україні як важливої складової духовної культури Українського народу, було встановлено ще одне свято – День майстрів народного мистецтва, яке було вирішено відзначати щорічно у третю неділю травня.

Свято працівників культури отримало нову назву і нову дату згідно з указами президента-втікача в. януковича : Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва став відзначатися у третю неділю травня (згідно з указом від 30 грудня 2011 № 1209/2011), а потім  – 9 листопада разом з Днем української писемності та мови (згідно з указом № 717/2013 від 30 грудня 2013).

Згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського «Про внесення змін до деяких указів Президента України»  від 28.07.2023                    № 455/2023 День української писемності та мови отримав дату 27 жовтня, а за Всеукраїнським днем працівників культури та майстрів народного мистецтва було закріплено щорічну дату 9 листопада.

Згадані вище документи вже стали архівними джерелами для дослідження історії свята працівників культури. Але не тільки це єднає культуру та архівну справу. Адже навіть у визначенні основних термінів знаходимо спільні поняття: «культура – сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти» (Вікіпедія); «Національний архівний  фонд – сукупність архівних документів, що  відображають історію духовного і   матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації» (Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»). Тобто, Національний архівний фонд – це відображення культури народу, а його документи є культурними цінностями, збереження яких, забезпечення до них доступу, їх популяризація – це лише частина спільних основних завдань галузей культури і архівної справи.

Як стверджували древні латиняни, архівний документ – це свідок минулого, світло істини, жива пам’ять. Для того, щоб ці поняття не втратили свою цінність, потрібно ретельно доглядати і зберігати ті культурні надбання, які маємо і які творимо на сучасному етапі. Напередодні професійного свята хочу подякувати усім працівникам закладів культури міської територіальної громади за співпрацю з архівним відділом апарату Шепетівської міської ради та її виконавчого комітету у збереженні та примноженні культурних цінностей, за сприяння наповненню Національного архівного фонду і реалізації проєктів  Державного архіву Хмельницької обл. Бажаю вам творчої наснаги, професійних успіхів, любові і злагоди, міцного здоров’я і благополуччя. Нехай мистецтво натхненно твориться під мирним українським небом!

 

Начальник архівного відділу

апарату Шепетівської міської ради

та її виконавчого комітету                                                                                                                     Олена ПОКОТИЛО

 

 

 

В реаліях сьогодення зростає інтерес наших громадян до свого історичного минулого, прагнення отримати документальні підстави для засвідчення та оформлення своїх соціальних, майнових, правових відносин. Тому не втрачають важливості архіви, у яких зібрані та збережені документи, що містять у собі потужну інформаційну базу  з різних сфер життєдіяльності суспільства.

Початком формування архівної системи нашого краю, яка цього року відзначає свій 100-річний ювілей, стало заснування в 1922 році у Кам’янці-Подільському  центрального губернського історичного архіву.

Викладачі Кам’янець-Подільського державного українського університету створили у 1919 році архівну комісію, діяльність якої сприяла відкриттю в 1921 р. Архівної секції Кам’янець-Подільського повітового комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва та природи при губернському відділі народної освіти, яка у 1922 році і була реорганізована у тимчасове Кам’янець-Подільське повітове архівне управління. Очолив його професор університету Павло Григорович Клепатський.

У 1925 році відповідно до територіально-адміністративної реформи на території краю було створено три округи, а в 1926 р. у цих округах розпочали роботу три окружні архівні управління (окрархи): Кам’янецьке, Проскурівське та Шепетівське.

У Шепетівці окрархом завідував І. О. Ребрин, який був освіченою людиною, займався дослідницькою роботою (вивчав селянську реформу 1861 року) і вів успішно роботу архівного управління. У 1932 році почала створюватися низова мережа архівних установ – районні та міські архіви з перемінним складом документів. Як свідчить Акт обстеження Шепетівського окружного архівного управління від 10-11 червня 1937 року, що зберігається в Державному архіві Хмельницької області, Шепетівському окрарху підпорядковувалися 9 райархівів (Грицівський, Антонінський, Плужнянський, Берездівський, Ляховецький, Заславський, Теофіпольський, Славутський, Полонський) і Шепетівський міськархів.

Разом з утворенням 22 вересня 1937 р. Кам’янець-Подільської області було створене обласне архівне управління, а Кам’янець-Подільський історичний архів (така його назва з 1932 р.) перейменований в обласний державний історичний архів.

З перейменуванням області у 1954 році Держархів Кам’янець-Подільської області перейменовано на Хмельницький обласний державний архів. У 1990 році Державний архів Хмельницької області переведено у новозбудоване приміщення до міста  Хмельницького.

Сучасну мережу архівних установ Хмельниччини складають архівні відділи райдержадміністрацій та міських рад, які зберігають документи Національного архівного фонду, і трудові архіви районних та міських рад. Усі вони працюють задля задоволення потреб держави і суспільства.

Начальник архівного відділу  

апарату Шепетівської міської ради

та її виконавчого комітету

Олена ПОКОТИЛО