російсько-українська війна

Можливості професійного навчання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни

Учасники бойових дій та люди з інвалідністю унаслідок війни можуть безкоштовно здобути нову професію або підвищити кваліфікацію. Таку можливість їм надає служба зайнятості.

Постанова №984 від 15.09.2023р. Про реалізацію експериментального проекту з організації професійного навчання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни 

Перелік професій

 

 

Молоде життя обірвалось на злеті: Ярослав Свєшніков поповнив небесне військо

Знову жахлива, незворотна трагедія вразила всю нашу громаду, чергова чорна звістка, від якої стискається від болю серце та сковує тіло.

Шепетівська громада попрощалася з гранатометником 3 штурмового відділення З штурмового взводу 1 штурмової роти 1 штурмового батальйону військової частини, солдатом Свєшніковим Ярославом Володимировичем, що повернувся навіки до рідної домівки.

Ярослав Свєшніков народився 11 жовтня 1996 року в місті Шепетівка. На превеликий жаль, із самого дитинства доля Ярослава була нелегкою, адже батьки залишилися осторонь. Змалечку його виховувала бабуся Марія Сидорівна, яка замінила маму.

Ярослав ріс, як звичайний хлопчик – непосидючим та жвавим. Але було у нього одне захоплення, він мав талант до малювання, особливо гарно малював ікони. Охоче з бабусею відвідував церкву та мріяв стати священником. Після смерті бабусі, опікуном стала тітка – Антоніна Олександрівна. Шкільні роки проходили у Шепетівській школі – пансіоні, згодом у Головчинецькій школі-інтернаті.

У 2012 році Ярослав повернувся до рідного міста та продовжив навчання у Шепетівському професійному ліцеї, здобуваючи професію «Столяр. Верстатник деревообробних верстатів». Соціальний педагог Олена Олегівна згадує хлопчину, як сміливого та наполегливого борця за справедливість.

Шлях воїна для Ярослава розпочався із Майдану у 2014 році. Революція гідності стала переломним періодом в долі хлопця. Ще у сімнадцять років він наполегливо рвався в зону проведення антитерористичної операції, але його не брали. Потрапити на передову Ярославу вдалося після досягнення 18 років, у добровольчий Український корпус «Правий сектор», у 8 окремий батальйон «Аратта». Бойове хрещення отримав в ході боїв під Донецьким аеропортом та у селищі Піски.

Ярослав проявив свій бойовий характер, наполегливо йшов до своєї мети – служити в елітних військах. У 2017 році підписав контракт з 8 окремим полком спеціального призначення міста Хмельницького. Брав участь в обороні під Маріуполем. Завершивши службу за контрактом, шукав себе у цивільному житті, разом з друзями працював на будівництві в Київській області.

Другий контракт підписав з 9 окремим мотопіхотним батальйоном 59 окремої мотопіхотної бригади сухопутних військ України.

З початком повномасштабного вторгнення пішов до територіального центру комплектування добровольцем. Серце Ярослава палало праведним гнівом від несправедливого вторгнення російської нечисті. Мужній воїн з неабияким бойовим досвідом, загартований в боях, готовий боротися за справедливість, отримав запрошення до 3 окремої штурмової бригади сухопутних військ Збройних сил України. І знову на передовій, у самому пеклі війни. Він не ховався за чиїмись спинами – справжній патріот, надійний побратим, незламний Воїн, відданий військовій присязі.

Подруга Юлія згадує Ярослава, як позитивного, щирого й доброго. В її пам’яті залишились світлі спогади про ту радість та гордість, якою Ярослав з нею поділився, коли у нього з’явився свій власний куточок, адже міська рада виділила йому квартиру, де він планував побудувати своє нове щасливе життя.

Ярослав понад усе цінував справжню дружбу, тому так важко переніс загибель свого друга та побратима – Графа Афанасіядє. Друга, з яким він починав свій короткий, але героїчний шлях, друга, з яким ділив свої погляди та уподобання, з яким мріяв зустрітися та дочекатися перемоги. Вони обов’язково зустрінуться та дочекаються, але, нажаль, вже у Небесному війську.

Кум та побратим Юрій Єфімов згадує Ярослава усміхненим, веселим, енергійним, завжди оптимістичним. Він планував жити далі, будувати своє майбутнє. «В мене все добре. Мені тут подобається. Коли закінчиться війна, я підпишу контракт і буду служити далі. Ну все, потрібно готуватися до штурму», – остання переписка друзів і останній штурм Ярослава.

Свєшніков Ярослав Володимирович загинув на Донецькому напрямку 16 лютого 2024 року, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України. У Героя залишилася дев’ятирічна донька Ангеліна.

Його відвага та мужність, проявлені у ході бойових дій, були визнані командуванням на державному рівні. Указом Президента України №284 від 29.04.22 року нагороджений орденом за мужність III ступеня, коли під час протиповітряного бою противник здійснив пряме влучання по позиціях наших військових. Ярослав у цей час здійснював наземну оборону обслуги, яка вела бій. З палаючої самохідної вогневої установки воїн витягнув особовий склад бойової машини, яка була уражена. Також нагороджений орденом «За заслуги», медалями «За поранення», «Відвага та честь», «За гідність та патріотизм», «Захиснику Маріуполя», нагрудним знаком «Кров за Україну».

Він був звичайним хлопчиною, якого пошматувала сирітська доля. Виріс без батьківської опіки, материнської любові й ласки. Він мав велике серце, яке билося в грудях справжнього воїна, він став на захист Батьківщини та віддав найцінніше – власне життя за кожного з нас. Такою високою і страшною є ціна нашої свободи. Ярослав гідно пройшов свій тернистий шлях життя.

Він загинув за нас. Біль стискає серце… Молоде життя обірвалось на злеті. Хлопець не встиг здійснити омріяні плани. Натомість, душа Ярослава поповнила небесне військо ангелів, які освячують таку жадану для всіх українців незалежність та свободу.

Висловлюємо співчуття родині, близьким та побратимам у важку годину скорботи.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

У Шепетівці вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

У цей день у Києві на вулиці Інститутській силовики розстрілювали учасників мирного протесту. Сьогодні на міському кладовищі шепетівчани вшанували хвилиною мовчання пам’ять Героїв Небесної Сотні і українських воїнів, які загинули в ході війни на Сході нашої держави.

Далі священослужителі громади провели панахиду за загиблими Героями. Після цього відбулась церемонія покладання квітів до місця поховання Героя України Миколи Дзявульського, чиє життя обірвалось цього ж дня рівно 10 років тому, та могил військовослужбовців, які загинули у ході проведення антитерористичної операції, операції об’єднаних сил та російсько-української війни.

Міські заходи до Дня Героїв Небесної Сотні продовжаться в міському будинку культури, де відбудеться вечір пам’яті.

Як ветерану розпочати власну справу?

З квітня минулого року діє програма «Грант для ветеранів та членів їхніх сімей», яка  реалізується службою зайнятості в рамках урядового проєкту «єРобота». Ця програма  спрямована на розбудову ветеранського бізнесу в Україні та створення нових робочих місць.

Отримати грант можуть громадяни України з числа учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та їх подружжя.

На реалізацію бізнес-ідеї в межах проєкту можна отримати до 1 млн гривень.  Розмір гранту залежить від кількості створених робочих місць:

Працевлаштувати робітників необхідно не менш ніж на два роки в рамках  3-річного строку реалізації проєкту.

Важливо: Гранти у розмірі до 500 тис. гривень включно фінансуються за рахунок коштів гранту. Гранти від 500 тис. до 1 млн. гривень надаються за умови співфінансування у співвідношенні 70/30. Отримувач гранту вкладає у свою справу 30% власних коштів, 70% коштів надасть держава у вигляді гранту. За умови співфінансування, заявник спочатку переказує усю суму коштів своєї частки співфінансування, а потім на рахунок надходить визначена сума гранту.

Щоб податися на ветеранський грант, необхідно скласти бізнес-план і подати заяву через портал Дія.

Більше інформації про можливості отримання гранту – на сайті Державної служби зайнятості в рубриці «Поширені питання та поради». 

«Гаряча лінія» Хмельницького ОЦЗ: +38(093)027-05-11, (044) 244 94 27.

Продовжується страшний лік найтяжчих втрат: після півтора року пошуків і сподівань у Шепетівці попрощались зі старшим сержантом В’ячеславом Левковичем

Сьогодні велике горе знову зібрало громаду, щоб вшанувати та попрощатися з шепетівчанином, головним сержантом стрілецької роти військової частини, старшим сержантом В’ячеславом Миколайовичем Левковичем, ще одним воїном, який віддав своє життя, захищаючи Україну.

В’ячеслав Левкович народився 16 серпня 1979 року у Шепетівці. Навчався у загальноосвітній школі №5. Він був добрим, сміливим і веселим, з дитинства мав багато друзів, любив рибалити та грати у футбол. Саме тому після 9 класу батьки переводять В’ячеслава до Шепетівської спеціалізованої школи-інтернату, де хлопець долучається до шкільної футбольної команди та бере активну участь у спортивному житті міста. Після закінчення школи юнак вирішив пов’язати своє життя з медициною.

Закінчивши курси масажу у Хмельницькому, В’ячеслав повернувся до рідного міста та працював в кабінеті масажу в консультативно-діагностичній поліклініці Шепетівської багатопрофільної лікарні. Юнака призивають на строкову службу, яку він проходить у прикордонних військах у Раві-Руській, що на Львівщині. Мама, Ніна Інокентіївна, згадує: «Командир його хвалив, все питав, хто його навчив так смачно готувати. А він любив цю справу, був гарним кухарем». В’ячеслав хотів залишитись на Львівщині, та родина переконала його повернутись у рідне місто. Тут він деякий час працював на одному з місцевих підприємств.

Близькі згадують В’ячеслава щирим і справжнім, він умів підтримати, підбадьорити та запевнити, що все добре, у будь-якій ситуації. До нього завжди можна було прийти з важким серцем за порадою, а вийти з посмішкою та легкістю на душі. Він був щедрою людиною, іноді міг віддати останнє, ні на мить не шкодуючи. Умів посміхатися очима, збирав навколо себе людей та завжди влучно жартував.

До лав Збройних сил України став ще у 2014 році, віддано захищав суверенітет України в зоні проведення антитерористичної операції. Воював мужньо і самовіддано, має декілька нагород. Серед них — Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», «Захисник України», «Ветеран війни – учасник бойових дій».

У 2016 році В’ячеслав демобілізувався, повернувся до цивільного життя та вирушив на роботу за кордон. Але знову повертається до рідного міста. З перших днів повномасштабного вторгнення росії, В’ячеслав Миколайович, маючи неабиякий бойовий досвід, не міг просто сидіти вдома. Не вагаючись, зранку 24 лютого вирушає до місцевого центру комплектування та стає на захист рідної держави. І він не міг вчинити інакше. Адже в нього підростає його гордість – син Владислав, для якого батько хотів бути взірцем. В’ячеслав проходив службу на посаді головного сержанта стрілецького взводу стрілецької роти військової частини. В’ячеслав Левкович стримував ворога на Херсонському напрямку. П’ять місяців відмінної служби, гарячих бойових буднів, молитов рідних і важкого очікування.

Та в липні 2022 року зв’язок з В’ячеславом обірвався. Майже півтора року рідні шукали та чекали на звістку про свого захисника, сподіваючись на диво. Та дива не сталося… Загинув Левкович В’ячеслав Миколайович орієнтовно 27 липня 2022 року від множинних ушкоджень, отриманих під час виконання завдання у районі населеного пункту Високопілля Бериславського району Херсонської області.

Страшну ціну платить український народ за свою свободу. Тому ми не маємо права схибити, щоб жертва наших Героїв, нашого земляка В’ячеслава не була даремною.

Шепетівська громада висловлює співчуття родині та поділяє це непоправне горе. Світла та вічна пам’ять, нашому Герою!

Герої не вмирають!

Послуги для ветеранів війни від служби зайнятості

Набуття статусу зареєстрованого безробітного та допомога по безробіттю.
Реєстрація безробітних у службі може відбуватися у два способи:

Розмір допомоги визначається індивідуально, але під час дії воєнного стану максимальна сума не може перевищувати розміру мінімальної зарплати, встановленої законодавством на 1 січня календарного року. З 1 січня 2024 – це 7100 гривень.
Податися на таку допомогу можна з першого дня після отримання статусу безробітного. На період дії воєнного стану тривалість виплати не може перевищувати 90 календарних днів. Водночас для людей передпенсійного віку (за рік до досягнення відповідного віку та за наявності необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів.

Послуги з працевлаштування.
Особи, зацікавлені в пошуку роботи, можуть здійснювати її самостійний пошук на Єдиному порталі вакансій або оформити підписку на вакансії через чат-боти у Telegram та Viber. Але, слід пам’ятати, що звернення до служби зайнятості може значно прискорити процес працевлаштування, оскільки часто фахівці служби здійснюють підбір кандидатів під конкретні замовлення роботодавців, зокрема – з організацією професійної підготовки безробітних безпосередньо на майбутньому робочому місці.

Професійне навчання та надання ваучерів.
Служба зайнятості пропонує учасникам бойових дій та громадянам з інвалідністю внаслідок війни можливості для професійного навчання, аби покращити свою конкурентоспроможність на ринку праці. Підвищити свою кваліфікацію чи здобути нову затребувану на ринку праці професію вони можуть у закладах професійної освіти Державної служби зайнятості. Вибір великий – 95 робітничих професій та 365 освітніх програм. Подати заявку на навчання можна тут.
Крім того, є можливість отримати ваучер та навчатися за однією зі 124 професій та спеціальностей з Переліку, затвердженого Мінекономіки. З 1 січня 2024 року максимальну вартість ваучера збільшено до 30 280 грн. Для того, щоб отримати ваучер, учаснику бойових дій треба бути не зареєстрованим в службі зайнятості як безробітний, а також мати вищу чи професійну освіту. Подати заявку на отримання ваучера тут. Після закінчення навчання слухачам видається документ державного зразка про присвоєння відповідної кваліфікації.

Надання грантів та мікрогрантів для створення або розвитку власної справи.
Служба зайнятості здійснює супровід двох грантових програм – «Власна справа» і «Грант для ветеранів та їх подружжя» в рамках урядового проєкту «єРобота», у яких можуть взяти участь ветерани. Грантові кошти призначені для створення або розвитку власного бізнесу. Обов’язковою умовою отримання грантових коштів є створення нових робочих місць. За програмою «Власна справа» учасник, чий бізнес-проєкт отримав схвалення, може отримати від 50 тисяч до 250 тисяч гривень.
За програмою «Грант для ветеранів», долучитись до якої можуть учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та члени їх сімей, сума грантів складає від 250 тис. грн до 1 млн грн – в залежності від кількості створюваних нових робочих місць. Подати заявку можна через Портал Дія.

За більш детальною інформацією звертайтесь до Хмельницького обласного центру зайнятості, м. Хмельницький, пров. Шевченка, 10, (044) 244 94 27, (093)027-05-11, або до філій Хмельницького ОЦЗ та їх структурних підрозділів.
Інформаційні ресурси Хмельницького обласного центру зайнятості: Сайт, Фейсбук, Ютуб, Телеграм.

 

1 мільйон євро: ЄС і Німеччина нададуть 100 грантів по 10 тисяч євро українським підприємствам

У межах ініціативи EU4Business за фінансування Європейського Союзу та уряду Німеччини, мікро-, малі та середні підприємства (ММСП) України з експортною спроможністю та інноваційним потенціалом можуть отримати 100 грантів до 10 000 євро кожен для відновлення, розвитку та стійкості у часи війни.

До участі у конкурсі запрошуються ММСП, що працюють e сферах:

Подати заявку на отримання гранту можна через сайт     http://100grants4smes.net.ua  – з 16 січня до 11 лютого 2024 року.

З болем у серці Шепетівська громада прощалася з Героєм –  Олегом Даниленком

У Шепетівці провели в останню земну дорогу старшого солдата Даниленка Олега Сергійовича, старшого оператора розвідувального відділення розвідувального взводу, який до останнього боронив Батьківщину від ворога та віддав життя за кожного з нас.

Олег Даниленко народився 10 листопада 1989 року в селі Коханівка, де і провів свої дитячі та юнацькі роки. У школі його згадують, як непосидючого, активного, кмітливого, допитливого хлопчика зі щирою, доброю посмішкою на обличчі. Високий на зріст, зі спортивною статурою, був попереду усіх не тільки на уроках фізкультури, а й завжди першим приходив на допомогу, не чекаючи, коли попросять. Мав відзнаки за гарне навчання та спортивні досягнення. Меншому братику Дмитру був не тільки другом та порадником, а й прикладом для наслідування. Олег мав багато захоплень, одне з них – риболовля. В дитинстві полюбляв ловити рибу з татом, це захоплення проніс через все життя. І навіть на війні знаходив для цього час.

Після закінчення у 2007 році Великокаленецької ЗОШ навчався у Шепетівському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку за спеціальністю бухгалтер. Згодом продовжив навчання у Подільському державному аграрно-технічному університеті. Строкову службу Олег пройшов в десантно-штурмових військах у місті Хмельницький. Після закінчення служби працював будівельником за кордоном.

Незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину. А в страшний для усіх нас день, 24 лютого, вирішив виконати свій громадянський обов’язок – захистити рідну землю. І вже 25 лютого 2022 року, не вагаючись, пішов до Шепетівського центру комплектування та соціальної підтримки і добровільно вступив до лав територіальної оборони. Коли батько, Сергій Тимофійович, який тоді працював за кордоном, дізнався – підтримав Олега.

Після навчання Олег проходив службу у батальйоні, який охороняв аеропорт Жуляни, пізніше продовжив службу у гарячій точці на Запорізькому напрямку.

Олег був справжнім патріотом. Після неодноразових контузій, часто недолікованих, він  повертався в стрій. Рідні зі сльозами на очах та одночасно з гордістю згадують його слова: «Як я залишу хлопців? Як вони там, без мене? Їх не буде кому змінити!». Так, він був справжнім другом побратимам!»

У війську отримав позивний «Партизан». Відповідальний, товариський, веселий, життєрадісний, міг завжди підняти настрій і знайти вихід із будь-якої ситуації, він був тим, про кого згадуєш завжди із повагою та усмішкою на обличчі», – розповідають побратими Олега. В пам’яті рідних завжди залишиться нездійсненна мрія Олега – створити сім’ю й стати батьком. Ці плани мали здійснитися після війни, так він сподівався… Але підступна війна краде все… Виконуючи бойове завдання, 5 січня 2024 року, в Запорізькій області, Олег загинув.

Йдуть у засвіти найкращі. Олег був тим, хто не боявся стати на захист України. Його служба в ЗСУ була не лише зобов’язанням, а й виявом його патріотизму та любові до України.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам загиблого.

Слава Україні!

Героям слава!

Шепетівська громада провела в останню земну дорогу солдата Романа Ряжських

Шепетівська громада зустріла свого Захисника, який «на щиті» повернувся до рідної оселі.

Ряжських Роман Вікторович народився на Покрову, 14.10.1996 року. Ріс кмітливим та розумним хлопчиком. Добряк, але зі сталевим характером… Мама Оксана Євгенівна згадує : «мене викликали до школи…бувало… та він не ліз першим, але вмів за себе постояти!». Роман виріс без тата, батько помер, коли він був ще маленький.

Роман відвідував місцевий дошкільний заклад «Дюймовочка», а згодом став учнем ліцею у м. Шепетівка. Шкільне життя юнака було насиченим, він мав багато захоплень, з дитинства полюбляв читати, захоплювався футболом та був активним учасником шкільних заходів. Роман вмів дружити, відчував людей та знаходив спільну мову з кожним. Юнак був чудовим учнем, вірним товаришем, гарною людиною. Закінчивши у 2014 році школу, хлопець вирішив вступати до Львова у Національний університет ім. І.Франка на факультет журналістики. Попри великий конкурс, юнака помітили, і згодом, після творчого конкурсу та співбесіди з деканом, Роман став студентом кафедри журналістики одного з найпрестижніших вишів країни. Якщо Роман ставив ціль, він обов’язково її досягав. Грав у університетській футбольній команді, допомагав тренувати молодь. Його зовнішність, логіку та інтелектуальні здібності оцінили та він взяв участь у кастингу на проект «Супермодель по-українськи», де отримав лідерство у своїй команді, але як він сам зізнавався, це було не його. Закінчивши у 2019 році магістратуру, він проходив строкову службу у Президентському Полку в Києві. Після служби юнак залишається в столиці та йде працювати за професією на український молодіжний розважальний телеканал «НЛО».

З початком повномасштабної війни Роман вирішує вступити до територіальної оборони. Він не міг стояти осторонь. Роман починає багато працювати, підтримувати родину. Він був гарним спеціалістом, займався бренд-журналістикою та мав багато клієнтів, що цінували його за професіоналізм та особливий підхід до роботи. Одного разу, прогулюючись парком з мамою, Роман зізнався їй, що вирішив піти добровольцем. Вважав, що не може просто сидіти… «Якщо всі чоловіки в країні не візьмуться за зброю… то України просто не буде» Мати, хоч як не було важко, прийняла вибір свого сина, і у вересні 2023 року Роман пішов добровольцем.

Студентська родина підтримала юнака та, організувавши на журфаці «СирникФест» та «Вечір кіно», допомогли зібрати кошти на купівлю необхідної амуніції. Студенти, друзі, колеги по роботі, замовники допомагали та завжди хвилювались, запитували, чим ще допомогти й чекали Романа для продовження співпраці.

Спочатку була підготовка у Житомирській області, згодом його направили на навчання до Польщі. Після повернення юнак потрапив до 95 окремої десантно-штурмової бригади та відправився захищати країну на Донецькому напрямку. Командування характеризувало Романа, як відповідального, вмотивованого та професійного військового. Він справді був гарним товаришем, мав авторитет серед побратимів, підтримував усіх, був надійним плечем. Пішов на війну зі словами: «Я відчуваю, що я на своєму місці…». Роман казав мамі: «Я хочу, щоб ти спокійно спала…». Та відтоді мама не могла спати, знаючи, що її єдиний син виборює у нерівному бою кожен клаптик рідної землі.

Востаннє Роман спілкувався з мамою 29 грудня. Зробив сюрприз, відправив кур’єром розкішний букет квітів та солодощі. Романтик зі сталевим характером…

Повідомив що відправляється на бойове завдання і зв’яжеться з нею одразу після повернення. Попередив, що зв’язку не буде щонайменше 10 днів. Та материнське серце відчувало, що щось не так… Віднайшовши контакти командира, почула: «вашого сина важко поранено…»

6 січня 2024 року у Дніпровській обласній клінічній лікарні імені Мечнікова, солдат Ряжських Роман Вікторович, навідник 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини, помер після лікування від важкого поранення внаслідок артилерійського обстрілу у Донецькій області.

Висловлюємо співчуття родині та близьким Романа. Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови у скорботі.

Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!

 

Учасникам бойових дій: безкоштовне професійне навчання

Учасники бойових дій та люди з інвалідністю внаслідок війни можуть безкоштовно пройти професійне навчання в Центрах професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. На вибір – 95 професій та 365 освітніх програм.

Як пройти навчання?

Навчання може здійснюватися за очною, дистанційною та дуальною формами. Термін до 6 місяців. Після успішного закінчення навчання слухачі отримають документ державного зразка про присвоєння відповідної кваліфікації.

Більше про послугу читайте за посиланням: https://cutt.ly/VwJib8jm

Консультації щодо професійного навчання за телефонами: (044)244-94-27; (096)045-60-10. Телеграм-чат «Підтримка ДСЗ Хмельницький».

До уваги мешканців громади!

Якщо ваше житло постраждало від російської атаки та підлягає відновленню, ви можете отримати компенсацію від держави через програму «єВідновлення».
Щоб отримати допомогу, потрібно:
1) подати повідомлення про пошкоджене майно в застосунку чи через портал Дія, якщо не подавали раніше;
2) відкрити рахунок єВідновлення в банку, який є партнером програми (до або під час подання заяви);
3) подати заяву про отримання допомоги через Дію;
4) очікуйте дзвінка комісії місцевої влади для огляду майна і встановлення суми допомоги;
5) дочекатися в Дії сповіщення про винесення рішення комісією;
6) отримати гроші на картку єВідновлення.
Перейдіть за посиланням

Шепетівська громада схилила голови у скорботі за воїном Сергієм Степичем

І знову Шепетівська громада на колінах й зі сльозами на очах зустріла загиблого Героя, матроса Степича Сергія Валентиновича, розвідника-оператора 3 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини.

Сергій Валентинович Степич народився 8.04.1984 року у Шепетівці в родині військового. Йому було 39. В 1990 році пішов навчатися у місцеву загальноосвітню школу №7, яку закінчив 2002 році. Зі слів батька, Валентина Вікторовича він був жвавим та непосидючим хлопцем.

Після школи Сергій проходив строкову службу в Одеській області. Під час служби в армії брав участь у розмінуванні складів у Новобогданівці. Сергій був здібним хлопцем, багато йому вдавалось з першого разу. Повернувшись до рідної Шепетівки, не сидів склавши руки, працював на приватному підприємстві ремонтуючи паливну апаратуру. Роботящий, доброзичливий та позитивний. Його роботу цінували.

Влітку 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку було навчанння у Рівненській області, згодом за розподілом потрапив у морську піхоту до Одеської області.

Він був тим, хто клаптик за клаптиком звільняв лівий берег Дніпра від нечисті, що полонила країну. Він був розвідником, тому йшов перший.

Після одного з бойових завдань родина втратила зв’язок з Сергієм на довгих 10 днів. Страх, переживання, відчай… Та на 11 день коротке повідомлення «Живий…». Востаннє телефонував мамі Ларисі Леонідівні 29 жовтня 2023 року. А вже 31 жовтня, під час ворожого артобстрілу фосфорними боєприпасами поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області, гідно виконавши свій військовий обов’язок, Сергій Степич загинув, віддавши своє молоде життя за нас, за нашу свободу, за незалежність і територіальну цілісність України.

Цей мужній воїн ціною власного життя захищав українську землю, він виборював право нашої нації бути вільною.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

Шепетівська громада прощалась з капітаном Володимиром Харчишиним

Знову жахлива, незворотна трагедія вразила всю нашу громаду. Війна вбила ще одного хороброго і відважного захисника, начальника інженерної служби, капітана Харчишина Володимира Володимировича, який все своє життя до останнього подиху присвятив військовій службі, служінню Україні. На першому місці в нього були підлеглі, його побратими.

Народився Володимир Харчишин 4 листопада 1977 року у Шепетівці. Навчався у загальноосвітній школі № 5. Юнак мав багато захоплень, йому подобалося малювати, тому закінчив Шепетівську художню школу. Активно займався спортом, дуже любив тварин, цікавився різною технікою, особливо мотоциклами, любив сам майструвати та вдосконалювати її.

Закінчивши у 1994 році школу вступив до Житомирського військового інституту радіоелектроніки імені Сергія Корольова.

Після закінчення у 1999 році закладу поступив на службу у військову частину на посаду старшого помічника 1-го відділу зберігання радіолокаційного озброєння За період служби був відзначений міністерством оборони України: у 2006 році – медаллю «За сумлінну службу III ступеня», 2010 році – медаллю «За сумлінну службу II ступеня», у 2011 році – медаллю «За особисті досягнення II ступеня». Товариші по службі згадують Володимира Володимировича як висококваліфікованого спеціаліста, хорошу й порядну людину. З 2014 року був учасником антитерористичної операції. З 2015 року по лютий 2017 року – у складі оперативно-тактичного угрупування «Луганськ», а у 2017 році в Донецькій області. У вересні 2017 року був звільнений в запас, закінчивши службу на посаді капітана, інженера відділу зберігання ракет арсеналу озброєння Збройних сил України.

З початком повномасштабного вторгнення Володимир Володимирович повернувся до війська, щоб боронити рідний край.

З червня 2022 року Володимир Харчишин виконував військовий обов’язок на півдні, в Запорізькій області. Кожного дня старенька мама, Людмила Яківна, чекала телефонного дзвінка, щоб почути, що все добре. Ось і 1 грудня син зателефонував і сказав «Мамо, не хвилюйся, я не надовго… пізніше передзвоню…» Вже не передзвонив….

Загинув наш земляк, начальник інженерної служби, капітан Харчишин Володимир Володимирович 1 грудня 2023 року в Запорізькій області., мужньо виконавши військовий обов’язок, захищаючи незалежність України.

Висловлюємо співчуття родині у важку годину скорботи.

Герої не вмирають!

 

Шепетівська громада провела у засвіти загиблого захисника Віталія Захарова

Шепетівська громада з невимовним болем та сумом, навколішки зустріла свого героя – солдата Захарова Віталія Володимировича, гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини, який поклав життя за Україну у бою з окупантами.

Народився Віталій Захаров 23 червня 1974 року у родині шепетівчан. Юнак ріс спокійним та добрим, цінував дружбу та справедливість, мав творчу душу та, як і всі хлопчаки, був трішки бешкетником. Віталій писав вірші, часто читав їх мамі, гарно малював, ліпив оригінальні прикраси з пластиліну. Мати вчила, що будь-яка справа вирішується не силою, а розмовою.

Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи №1 Віталій вступив до Київського індустріального коледжу, обравши будівельну спеціальність. Йому подобалось будувати та створювати щось нове, він розумів, що це – його. Після строкової служби, яку Віталій проходив в Криму, юнак продовжив навчання. Закінчивши коледж з червоним дипломом вирішує залишитись в столиці та започатковує свою невеличку справу з дизайну та виготовлення візитівок. Життя у столиці стало лише початком його професійного шляху. Згодом Віталій повертається у рідне місто. Маючи необхідні знання та вправні золоті руки, він починає нову сторінку та реалізовує себе у будівельній сфері. Віталій Володимирович багато працює, подорожує країною, працює у різних містах, набираючись досвіду.

З початком повномасштабного вторгнення він розуміє, що потрібен своїй країні та повертається у рідне місто. Мати Героя Валентина Йосипівна згадує, що Віталій з дитинства усвідомлював себе українцем. Він не міг стояти осторонь. Спочатку долучається до територіальної оборони, а 5 липня 2023 р. вступає до лав Збройних Сил України. Спочатку було навчання у різних куточках країни, а потім і гарячі точки на лінії зіткнення. Під час виконання одного з бойових завдань Віталій Захаров отримав контузію серця, лікувався, та знову повернувся у стрій. Його побратими згадують, що він був справжнім воїном, вірним другом, людиною слова та мужності, зразком незламності та вірності своїй країні. Для Віталія Володимировича справедливість і честь були завжди на першому місці. Він з честю боронив Україну, мріяв про Перемогу і робив усе для того, щоб гідно протистояти ворогу.

16 грудня 2023 року Захаров Віталій Володимирович загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, в результаті атаки FPV-дроном, отримавши поранення, несумісні з життям.

Захищаючи право на наше безпечне життя, не шкодуючи, віддав власне.

Уся громада в цей гіркий час висловлює щирі співчуття родині, близьким та друзям.

Слава Україні!

Героям слава!

У Шепетівці усією громадою проводжали в останню земну дорогу мужнього воїна – Андрія Середюка

Востаннє до рідної домівки «на щиті» повернувся солдат Середюк Андрій Миколайович,  номер обслуги 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини.           

Йому було 24. Молодий юнак, майже дитина з душею героя – воїна.

Після закінчення шепетівської загальноосвітньої школи №1 Андрій обрав для себе технічний напрям. Навчання продовжив у Шепетівському професійному ліцеї, обравши спеціальність столяра, що йому вдавалося. Згодом юнак проходив строкову службу у Запоріжжі. Армія загартувала його. І хоч у школі згадують його сором’язливим та скромним, та це був справжній українець зі сильним характером. За приклад він мав старшого брата Дмитра, який без вагань пов’язав своє життя з військовою справою й боронить Україну.

А потім було 24 лютого 2022 року. І вже 26 лютого хлопець був у лавах Збройних сил України, у рядах захисників. Службу проходив у рідному місті, та з часом зрозумів, що може та хоче більше і згодом був направлений ближче до лінії зіткнення.

«Мамо, все добре», – час від часу читала короткі повідомлення його мама і від того на крапельку ставало легше. Лише на крапельку. Бо не знала, що із сином вже наступної миті там, на війні.

А потім настав кінець…Кінець цього достойного насиченого барвистого молодого й красивого життя. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну на Донецькому напрямку, Середюк Андрій Миколайович загинув 14 грудня 2023 року.

Висловлюємо співчуття батькам, всім близьким та рідним відважного та відданого захисника своєї країни!

Герої не вмирають!

Слава Україні!

Уряд подовжив термін для звернення за разовою допомогою до Дня незалежності України ветеранам війни, які проходять службу

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 “Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань“ для забезпечення виплат допомоги до Дня Незалежності України особам, які належать до ветеранів війни, проходять службу та не є пенсіонерами, міністерства та відомства, військові формування, підприємства, установи, організації мали подати Пенсійному фонду України інформацію про таких осіб не пізніше ніж до 1 жовтня поточного року.

Постановою від 24.11.2023 № 1238 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 754“ Уряд подовжив термін подання інформації про таких осіб Пенсійному фонду України до 10 грудня поточного року.

Шепетівська громада попрощалась із загиблим воїном Максимом Дячуком

Схиливши голови у пошані, Шепетівська громада зустріла свого Захисника, що «на щиті», востаннє, повернувся до рідної оселі.

21 листопада 2023 року в бою за Україну загинув розвідник – оператор розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини, солдат Дячук Максим Олександрович.

Максим Дячук народився 28 серпня 1987 року в Шепетівці та був єдиним сином в родині шепетівчан. Хлопець ріс кмітливим та допитливим, цікавився світом і шукав себе. Після закінчення загальноосвітньої школи №2, Максим був призваний на строкову службу, згодом деякий час служив за контрактом. Як і всі люди, він не був народжений для війни і не планував пов’язувати все своє життя з військовою справою.

У 36-річного шепетівчанина було успішне життя та улюблена робота – у садовому центрі, де і зустрів своє кохання – дружину Олену. Разом вони виховували сина Максима. Та війна зруйнувала ще одну щасливу родину.

1 березня 2023 року Максим Дячук був мобілізований до війська і після відповідного навчання у Рівному та Львові його направили на виконання завдань з оборони держави. Багато про службу не розповідав, лише заспокоював дружину, що «все добре…».

Олена згадує: «Максим був дуже чуйним, добрим, веселим, життєрадісним, спокійним, вихованим, відповідальним і завжди першим, хто прийде на допомогу. Чудовим, люблячим чоловіком і гарним батьком…». Він любив рослини і, коли пішов на війну, то просив доглядати за невеличким садом, що посадив біля будинку. Наказував дружині, щоб не забувала підживлювати молоді дерева. Так хотів зберегти та продовжити їх життя, як оберігав  життя своїх рідних.

За спогадами побратимів, Максим був гарним другом, підтримував та допомагав. Він розумів, що на війні час набуває особливого значення. Особливо, коли намагаєшся виграти його у смерті.

Максим Дячук загинув, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність, внаслідок наступально-штурмових дій в Донецькій області.

Жахлива неоголошена війна забрала життя ще одного славного воїна. Вся Шепетівська громада сумує разом з родиною, низько схиляючи голови у скорботі.

Герої не вмирають!

У Шепетівці усією громадою прощалися зі старшим лейтенантом Олександром Яцюком

26 жовтня у Шепетівці усією громадою проводжали в останню земну дорогу ще одного Героя –  старшого лейтенанта Яцюка Олександра Петровича, командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти, який загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України.

Яцюк Олександр Петрович народився 6 березня 1994 року в селі Пліщин.  З дитинства він був спокійним та товариським хлопчиком, вихованим, чуйним та рішучим. Навчався юнак у рідному селі, а після школи, у 2009 році, вступив до Камянець-Подільського фахового коледжу за спеціальністю «Агрономія». Згодом продовжив навчання у Подільському державному університеті. Під час навчання зустрів своє кохання та згодом одружився.

Олександра не покидала мрія стати військовослужбовцем, тому під час навчання він закінчив кафедру військової підготовки інженерних військ. Зі шкільних років був дуже активним, займався спортом та захоплювався грою на гітарі. Олександру вдавалося усе, за що брався, він був відповідальним, наполегливо йшов до своєї мети та прагнув розвитку й кар’єрного зростання.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр, не задумуючись, пішов до військкомату і вже 12 березня 2022 року був мобілізований до війська. Пройшовши навчання, був направлений до інженерних військ, сапером. Під час служби Олександр проявив свої найкращі професійні та людські якості. Рідні та побратими згадують: « Справжній воїн – це про нього. Він ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи – захищати рідну землю. Завжди горів тим, що робив, постійне вдосконалення доведення всього початого до ладу – оце все була його тема. Він був крутий армійський спец».

Його поважали, до нього прислухались, він турбувався про побратимів, був добрим порадником та помічником. Олександр був витривалим до перешкод та труднощів,  стійким та відважним під час виконання військових задач.

Загинув Олександр Яцюк 22 жовтня 2023 року при виконанні бойового завдання, звільняючи свою рідну землю від «русского мира». Він ще багато корисного міг би зробити для своєї сім’ї та країни, але, захищаючи нас, він віддав найцінніше – своє молоде життя. Рука російського окупанта забрала в батьків сина, в дружини — чоловіка, у військовослужбовців — побратима та друга, в Батьківщини — сина й воїна.

Висловлюємо співчуття батькам, дружині, сестрі Героя, всім близьким та рідним!

Герої не вмирають!
Слава Україні!

І небо проливає сльози: Шепетівська громада попрощалась із загиблим воїном Миколою Поліщуком

Продовжується сумний лік найтяжчих втрат.

Повернувся додому “на щиті” Поліщук Микола Петрович – водій відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу 2 механізованого батальйону військової частини, солдат, який загинув у бою за Батьківщину 14 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання.

Микола Поліщук народився 19 грудня 1993 року у місті Шепетівка. Зростав у багатодітній сім’ї та змалечку піклувався про своїх старших сестричок і маму. Сестра Наталя з гордістю згадує брата: «Він завжди захищав мене, хоча був на багато молодший, був справедливим та багато працював, збирав в лісі ягоди, розвантажував вагони, щоб допомогти нам усім». Микола навчався у загальноосвітній школі №2. Був енергійним, фізично розвиненим юнаком, вправно грав у футбол.

Після закінчення школи вступив до Шепетівського професійного ліцею де здобув професію зварювальника. Згодом працював на будівельних роботах у Києві, Польщі, останнє місце роботи – Львівська область. Працював наполегливо, бо так звик змалечку та твердо знав, що попереду ще багато справ.

12 липня 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Після проходження навчання був направлений для виконання бойових завдань у Запорізьку область.

У Миколи Петровича залишилася згорьована родина – дружина, діти, сестра та племінники. З дружиною, Марією, були знайомі ще з дитинства. Колись доля їх розвела, проте вони знайшли один одного, побралися, мріяли про щасливе майбутнє, спільне житло та сімейний затишок.

Микола з любов’ю ставився до дітей дружини та своїх племінників, замінив їм тата. Вони разом рибалили, грали у футбол, збирали гриби, раділи життю. Щоразу серце дружини завмирало, коли лунав телефонний дзвінок. І світлішало на душі, коли читала повідомлення: «Доброго ранку…». Від дзвінка і до дзвінка жила родина Поліщуків.

12 жовтня рідні почули голос Миколи востаннє: «Ми йдемо на позиції» …і телефон замовк, як з’ясувалося, назавжди…

Микола Поліщук до останнього свого подиху мужньо виконував військовий обов’язок, воюючи за Україну, її свободу та незалежність, був хорошою людиною, добрим сином, люблячим чоловіком і мужнім воїном-Героєм. Він запам’ятається своїм рідним спокійним, врівноваженим, добрим та щирим, усміхненим та сповненим бажання жити, творити, радіти й любити. Таким, що вислухає та допоможе, підставить міцне чоловіче плече. Микола мріяв про маленьку донечку. Не судилося, клята війна безжалісно забрала найдорожче – життя.

Щиро поділяємо горе родини та висловлюємо співчуття близьким.

Герої не вмирають!

 

Приберемо «сміття» з нашої держави! Оголошуємо збір пластикових кришечок!

В рамках Всеукраїнського проєкту «Крила» БФ «ОВЕС», який проходить під девізом «Ворогам – кришка», з метою збору та подальшої переробки в промисловості пластикових кришечок від харчової пластикової тари (в чистому вигляді) пропонуємо долучитись до збору кришечок для води, соку, молочних продуктів, соусів тощо.

Використання такої вторинної сировини дозволить отримати кошти для виробництва вітчизняних безпілотників, в яких зараз мають велику потребу українські військові.

У Шепетівській громаді акція реалізується за координації сектору з енергоменеджментиу та управління економіки, підприємництва та підтримки інвестицій апарату Шепетівської міської ради. До акції активно долучилися заклади освіти та підприємці громади.

Список пунктів збору:

Пр.Миру:

Хлібний кіоск (зупинка Ліцейна)

Магазин «Пиво Бум»

China House

Магазин «Люкс»

Вул.Героїв Небесної Сотні

Хлібний кіоск біля 6 школи

Магазин «Оптика»

Магазин «Мажор»

Магазин «Щедрослав»

Піцерія «Дрова драйв»

Хлібний кіоск (біля молочного павільйону)

Вул. Захисників України

Хлібний кіоск  біля 4 школи

Хлібний кіоск (зупинка водолікарня)

Магазин «Економ +»

Магазин «Марія»

Вул.Соборності

Піцерія «Дрова»

Магазин «365»

Вул. Старокостянтинівське шосе

Магазин Гарант

Магазин  Гарант +

Вул. Українська

Магазин «Міні –маркет»

Магазин «Колос»

Вул.Судилківська

Магазин «Третій рим»

Вул. Залізнична

Магазин «Альфа +»

Магазин Жменька

Вул. Степана Бандери

Хлібний кіоск (біля маг «Ніка»)

Вул. 400- річчя Шепетівки

Магазин «Яна»

Пров. Подільський

Магазин «Колос»

М-р Шанхай

Магазин «Шанхай»

Магазин (біля амбулаторії)

с. Плесна

Магазин