Велике горе об’єднало мешканців громади, які зібралися, щоб провести в останню путь нашого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України – Андрія Гриня.

Гринь Андрій Русланович народився 14 грудня 1993 року у м. Шепетівка. У 2000 році юнак пішов до 1 класу загальноосвітньої школи І-III ступенів №8. Ще у юному віці, коли пішов з життя батько, Андрій став прикладом для трьох молодших братів та сестри, був їм за батька.

Після 9 класу вступив до Шепетівського професійного ліцею за спеціальністю радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури, який закінчив у 2012 році. З лютого 2018 року Андрій починає працювати на залізниці. Спочатку – монтером колії виробничого підрозділу Шепетівська колійна машинна станція, згодом, з травня 2018 року – монтером колії виробничого підрозділу Київська дистанція колії. В січні 2022 року Андрій Русланович повертається до рідного міста та продовжує роботу на залізниці монтером колії виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії.

У шлюбі, разом з дружиною Дариною, Андрій Гринь виховував сина Тимура та донечку Віру.

З початком повномасштабної війни, з рідними братами вирішують стати на захист Батьківщини та йдуть добровольцями. Андрій був сильний духом та справедливий. Призваний на службу 28 лютого 2022 року солдатом номер обслуги два, самохідного артилерійського взводу третьої самохідної артилерійської батареї першого самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

Побратими його згадують, як людину із добрим серцем і відкритою душею.

Загинув Андрій Русланович Гринь 25 січня 2023 року в районі населеного пункту Зарічне, що в Лиманському районі Донецької області.

Розділяємо гірку втрату разом з родиною та близькими.

Герої не вмирають!

Активний, життєрадісний, світлий юнак, який ще тільки починав будувати свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, радував своїх близьких та друзів, мріяв та любив…

Народився Валентин Володимирович Бородій 12 березня 1995 року в місті Рівне. У ранньому віці разом з родиною переїздить до Шепетівки, де і провів своє дитинство та юність.

У молодших класах навчався в школі-гімназії №5, згодом перевівся до загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1.

Юнак брав активну участь у змаганнях зі стрільби, займав призові місця, був учасником команди Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл Джура», займався вільною боротьбою. Був призером України з панкратіону.

Після школи закінчив Національну академію внутрішніх справ, після чого працював в Національній поліції інспектором-криміналістом. Валентин був відповідальним у роботі, гарним спеціалістом, розумним, талановитим та здібним.

Життям Валентин крокував не один, а з надійним тилом – дружиною Дариною, з якою познайомились ще у школі. Майже 10 років разом, понад 6 років у шлюбі.

З перших днів війни Валентин Бородій пішов до війська добровольцем, був зарахований стрільцем-санітаром гірсько-штурмової роти. Він брав участь у боях за Сєверодонецьк та Лисичанськ, рятував життя побратимів, виводив підрозділи з найгарячіших точок без втрат, його професійністю захоплювались.

Зі спогадів побратимів: «Валік був хорошим товаришем та другом, він завжди міг допомогти побратимам і ділом і порадою, був розумним хлопцем і досвідченим не на свої роки. Здавалося, Валентин має відповіді на всі питання».

Він був незламною людиною і пам’ять про нього залишиться також незламною.

Загинув Валентин Володимирович 18 січня поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області.

Країна втратила свого патріота, невтішна родина – люблячого чоловіка, брата, суспільство – справжнього громадянина.

Кіндюк Артем Миколайович народився 31 березня 2000 року в м. Шепетівка, йому виповнилося лише 22 роки.

У 2006 році пішов до 1 класу ЗОШ №6. З 5 класу перевівся до Пліщинської ЗОШ. Під час навчання брав активну участь у спортивному житті школи, відвідував секцію боксу, був учасником команди Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл Джура». Артем був талановитим, артистичним і брав активну участь у заходах, що проводились у сільському будинку культури.

Після закінчення школи у 2017 році твердо вирішив стати військовим. З липня 2017 року по червень 2021 року навчався у національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, на факультеті бойового застосування військ, за спеціалізацією “Управління діями механізованих підрозділів”.

20 липня 2017 року через Шепетівський РВК м. Шепетівка був призначений на військову службу у Збройні Сили України. Після закінчення навчання Артем проходив військову службу на офіцерських посадах у м. Київ.

Рідні друзі та колеги згадують Артема як цілеспрямовану, чесну і добру людину. Маючи величезне серце, наповнене любов’ю до своїх близьких і батьківщини, Артем залишив незабутній слід в думках кожного, кому пощастило його знати.

З початку повномасштабної війни юнак, не вагаючись, став на захист України. Він завжди був спокійним та впевненим, знав куди йде, знаходив слова, щоб заспокоїти й підбадьорити. Побратими згадують: «сміливий і рішучий козак, справжній українець».

Артем загинув 15 січня при виконанні бойового завдання.

Сумуємо та підтримуємо рідних у важку годину скорботи.

 

Від початку російської агресії, внаслідок війни загинуло вже близько 500 дітей, близько 900 отримали поранення. Водночас засоби масової інформації періодично повідомляють про незаконну депортацію сотень тисяч українських дітей в росію. Крім того, з початку війни мільйони сімей з дітьми були вимушені виїхати за межі країни, рятуючи своє життя. Такі сім’ї зіштовхуються з низкою проблемних питань, тому вони потребують допомоги.
Найбільш поширені питання, з якими громадяни звертаються по допомогу – це перетин державного кордону, отримання та продовження документів, що посвідчують особу, спілкування дитини з тим із батьків, хто перебуває в Україні, повернення дитини тощо.
Для надання допомоги сім’ям з дітьми за принципом “єдиного вікна” на базі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було створено Консультаційний центр, куди кожен може звернутись особисто (м. Київ, вул. Інститутська, 21/8) або за телефоном 0-800-50-17-20 (безкоштовно в межах України), 044-299-74-08 (для дзвінків з-за кордону).
Так, звернувшись до Консультаційного центру можна отримати роз’яснення щодо можливих шляхів повернення дитини або сімей з дітьми на територію України, легалізації свідоцтва про народження дитини, заповнити заявку на отримання допомоги дітям, які зазнали травмувань внаслідок війни, щодо отримання гуманітарної допомоги тощо.
Разом з тим консультації щодо захисту прав дитини у воєнний час можна отримати в службі у справах дітей Шепетівської міської ради (каб. 408, 409 міськвиконкому, тел. 4-03-90, 4-17-75)

Через повномасштабне вторгнення російських військ та розпочату ними війну на території України мільйони українців були вимушені покинути власні домівки та шукати прихисток у безпечніших регіонах країни.
У зв’язку зі стрімким зростанням кількості внутрішньо переміщених осіб, уряд започаткував соціальну програму «Прихисток», завдяки якій кожен може допомогти переселенцям, які шукають житло.
Сьогодні всі ми маємо бути максимально зібраними, об’єднаними та підтримувати один одного.

 

29 грудня 2022 року, під час виконання бойового завдання, молодший сержант, оператор відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти загинув Олександр Володимирович Юрчук – воїн, син, брат, батько, чоловік.

Олександр Юрчук, народився 1986 року у сім’ї культпрацівників Володимира Юхимовича та Людмили Федорівни. У 1992 році сім’я переїхала із Магаданської області на батьківщину, оселившись на Херсонщині, у с.Піщанівка Олешківського району. Батьки Олександра і досі там проживають і, на жаль, сьогодні не можуть попрощатися із сином, адже знаходяться на окупованій території.

Після школи Олександр Юрчук  навчався у технікум в Олешках. У мирному житті працював інкасатором, в рієлторській службі, займався реалізацією зерна, але найдовше – у сфері послуг.

На Херсонщині Олександр зустрів свою дружину. 22 січня 2009 року закохані стали на весільний рушник, а згодом у подружжя народився син, якому зараз 12 років.

Повномасштабна війна застала Олександра Юрчука в Одесі, на роботі. 8 днів чоловік добирався пішки додому, в Піщанівку, яка вже на той час була окупована. Півтора місяця сім’я Олександра  прожила під окупацією, згодом їм вдалося виїхати.

Покинувши власну домівку, обрали Шепетівку – рідне місто батьків Олександра.

23 травня  чоловік пішов в Одеський військкомат та став до лав Збройних сил України добровольцем. Близькі згадують Олександра, як чуйну людину та готового прийти на допомогу друга, який завжди дотримував свого слова.

Олександр Володимирович Юрчук загинув, так і не дочекавшись звільнення своєї домівки від окупантів. Разом із тим, Олександр загинув знаючи, що Україна переможе.

Щирі співчуття близьким і рідним!

Слава Україні!

Героям слава!

Конончук Сергій Васильович загинув на Донеччині – вірний присязі син України, хоробрий, відважний захисник рідної землі, надійний побратим, люблячий син, батько, брат.

Народився і проживав у рідному с.Судилків. Навчався у місцевій школі, потім у Шепетівському ПТУ – 20. Після строкової служби в лавах Збройних Сил, був призваний на військову службу за контрактом у м.Шепетівка, пізніше працював у ШВК – 98, та доля знову повернула його до військової служби.

З 2021 року служив на посаді заступника начальника зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї, разом  з дивізіоном виїхав в район ведення бойових дій, де брав участь у складі сил та засобів, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони у Донецькій та Луганській областях.

Після повномасштабного вторгнення рф на територію України, не задумуючись став на захист рідної землі. З товаришами по службі відновлював бойову техніку, проявляючи ініціативу та свої найкращі фахові якості. У складі підрозділу продемонстрував свій професіоналізм та неодноразово виконував завдання в умовах загрози для життя та здоров’я.

За особисту мужність та самовіддані дії, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі був нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня Указом Президента України №449/2022 від 28.06.2022 року.

29 листопада 2022 року під час безпосередньої участі в бойових діях та здійсненні заходів із національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії російської федерації в ураженні повітряних цілей противника, близько 10 годин 37 хвилин отримав тяжке поранення голови несумісне з життям внаслідок вогневого удару баражуючого боєприпасу типу ЛАНЦЕТ у Донецькій області.

Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого захисника – великого патріота рідної країни.

Схиляємо голови у скорботі

Сьогодні НЕК «Укренерго» знову довела величину потужності на рівні 57 % від величини, яку Хмельницька область раніше споживала.
Для уникнення перевищення, знеструмлюють 3, або 4 черги одночасно.
Графік аварійних відключень Шепетівського РЕМу ви можете переглянути за посиланням: https://hoe.com.ua//shutdown/all.
Наголошуємо, що пріоритетом є живлення об’єктів критичної інфраструктури: лікарень, об’єктів водоканалу, каналізаційного господарства тощо.
Решта потужності розподіляється між споживачами.

28 і 29 листопада 2022 року в приміщенні Шепетівського міського будинку культури (вул. Героїв Небесної Сотні, 54 – дитяча бібліотека) благодійний фонд “Посмішка ЮА” в партнерстві з місією JERU (міжнародні неурядові організації Welthungerhilfe, Concern Worldwide і CESVI) буде проводити збір даних для надання грошової допомоги ВПО для підтримки життя на новому місці.
Матеріальна допомога надається в розмірі 2220 гривень на кожного з членів родини та розраховується на три місяці.
Умови отримання допомоги:
Ви є внутрішньо переміщеною особою у період після 24.02.2022 року
Ви не отримували впродовж останніх 30 днів іншої допомоги від неурядових та міжнародних організацій.
Під час реєстрації при собі необхідно мати ОРИГІНАЛИ ТАКИХ ДОКУМЕНТІВ:
Довідка ВПО
Ідентифікаційний код на дорослих (дитині по можливості)
Паспорт громадянина України на кожного члена родини, за відсутністю – інші документи, які посвідчують особу.
Свідоцтво про народження дитини
Виписка з реквізитами з банку ОДНОГО члена родини, на якого буде нарахована допомога за ВСІХ членів родини у форматі IBAN.
JERU повідомить зареєстрованих осіб про результати (позитивні чи негативні) їх реєстрації впродовж 15-20 робочих днів
У разі виникнення запитань звертайтесь на гарячу лінію фонду “Посмішка ЮА”: 📞+38 050 460 22 40

Сьогодні Шепетівська громада з невимовним болем та сумом навколішки зустрічає свого героя – старшого солдата 2 самохідного артилерійського взводу 1 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи – Андрія Сергійовича Дягілева.

Дягілев Андрій народився у м. Шепетівка 31 травня 1998 р. Навчався у ЗОШ № 6 з 2004-2013 рр. Однокласники згадують, що він був душею компанії і підтримував стосунки зі шкільними товаришами і після закінчення школи.

Після 9 класу Андрій вступив до Козятинського вищого професійного училища залізничного транспорту, яке закінчив у 2016 році. Після закінчення закладу працював помічником машиніста.

З 20 квітня 2018 по 17 жовтня 2019 року  проходив строкову військову  службу, служив стрільцем у в\ч 3027 Національної гвардії України.

Після російського вторгнення 24 лютого 2022 року пішов добровольцем, так само як і його молодший брат Богдан.

Старший солдат Дягілев Андрій служив номером обслуги артилерійського взводу І самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

Загинув 11 листопада 2022 року біля населеного пункту Піщане, Купянського району, Харківської області при захисті Батьківщини, виявивши стійкість, мужність, під час виконання бойових завдань у складі даного підрозділу.

У Героя залишилась мати – Марія Михайлівна та молодший брат Богдан.

На жаль, ворог  обірвав життя Андрія занадто рано, хлопцеві було лише 24 роки.

Герої не вмирають!

Віталій Миколайович Мулько народився 30 травня 1983 року у м. Гайворон Кіровоградської області в родині робітників. У 2000 році закінчив школу та після проходження строкової служби працював  у столиці на будівництві помічником кранівника. У 2006 році вступає до Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова у Києві. Здобувши ступінь бакалавра в інституті педагогічної освіти та практичної психології, Віталій продовжує навчання та у 2011 році закінчує Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини.  Професійну діяльність починає у рідному Гайвороні у відділі сім’ї та молоді, багато працює на волонтерських засадах. Працював у підлітковому клубі з дітьми-сиротами, був аніматором. Подальше професійне  життя також тісно пов’язане саме з дітьми. Ця робота приносила Віталію задоволення, можливість зрозуміти потреби дітей, допомогти їм. Працював як психолог, проводив тренінги, консультував батьків та дітей.

Після одруження у 2012 році молода сім’я переїздить до Шепетівки. Віталій починає працювати  за фахом  психолога спочатку у  дитячому садочку №12 «Ялинка», пізніше у ЗОШ №1. У 2018 році засновує благодійний фонд «Центр допомоги батькам та дітям «Багаті милосердям», що спеціалізується на психологічній роботі з батьками та дітьми, консультуванні соціальних працівників.

Віталія Мулька згадують, як цікаву особистість, завзятого у роботі, він не боявся викликів та майстерно вправлявся з будь-якими ситуаціями, ділився досвідом та допомагав колегам. Активно вів роботу у соціальних мережах, постійно  консультував. Йому подобалась психологія, особливо сімейна. У 2015 році він закінчує у Чернігові «Першу київську школу психотерапії» за напрямком Системна сімейна психотерапія.

З жовтня 2021 року Віталій працював директором Грицівського інклюзивно-ресурсного центру.

24 лютого Віталій вирушив у військкомат, а вже 25-го разом з побратимами стали на захист країни у складі 1 роти 2 взводу 88 батальйону територіальної оборони. Навіть на війні Віталій не забував про своє покликання, мріяв допомагати військовим, які пройшли війну. Віталій часто допомагав побратимам та планував багато цікавих проектів з колегами.

Загинув Віталій під час мінометного обстрілу 15 листопада 2022 року на  Донецькому напрямку.
Схилимо голови у шані та подяці.

Слава Україні!

Смерека Сергій Валентинович народився 27 вересня 1980 року в м.Шепетівка.

Закінчивши загальноосвітню школу № 3, вступив до Рівненського економіко-гуманітарного університету на вчителя фізичного виховання. Після строкової служби чоловік багато років працював водієм на спецтехніці, адже машини були його пристрастю і його життям, він був майстром на всі руки й з технікою був на «ти».

Війна 24 лютого застала Сергія Валентиновича у Києві. Та на другий день, не чекаючи мобілізації, він записався у «Добровольче формування територіальної громади Шепетівки». Потім – 214-й окремий спецбатальйон, який створений у травні 2022 року. У складі батальйону боронив землі України в Апостоловому, що на Дніпропетровщині, потім на Херсонщині. Мав заслужений авторитет серед своїх побратимів, а прізвище, яке подарували Сергію батьки – Смерека, і стало його позивним.

Згодом у складі спецбатальйону був перекинутий на північ Донеччини, де служив солдатом, гранатометником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти та загинув 21.10.2022 р. при виконанні бойового завдання.

У чоловіка залишилась нещодавно овдовіла, а тепер і осиротіла мати – Лідія Іванівна, дружина – Олена, 5-річний син Дмитро, та син від попереднього шлюбу Валентин.

Сергій вважав, що захищати свою землю, людей, рідних — це його обов’язок. Говорив, що якщо не піде, не зможе після війни дивитися в очі синам. Він знав і розумів, що інакше не вміє і не зможе і докладав максимуму зусиль, наближаючи Перемогу. Але війна осиротила ще одну родину.

Щирі співчуття близьким і рідним!

Слава Україні!

Героям слава!

Шепетівська громада попрощалася з вірним сином України – головним сержантом 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону львівської  80-ої окремої штурмової бригади – Русланом Миколайовичем Плаховим.

Руслан Миколайович Плахов народився 17 серпня 1976 року у м. Шепетівка. Навчався в школі №6. Загибель героя стала непоправною втратою для батьків: мами – Ніни Павлівни та батька Миколи Васильовича, дружини – Оксани, донечок – Каті та Маші, та всієї родини. Руслан Миколайович був надійною опорою для всієї родини, коханим чоловіком та найкращим батьком.

Своє життя Руслан Миколайович пов’язав з армією. Після відставки, у цивільному житті, працював контролером у «КП Ринок». Та з початком російської агресії у 2014 році боронив українські землі, побував в багатьох гарячих точках: луганський аеропорт, Щастя, гостомельський аеропорт, Ірпінь, Ізюм… з позивним  – «Кошмар».

Його поважали та любили, цінували за досвід, мудрість, впевненість та легкий характер. Для більшості він був більше, ніж просто побратим. Для багатьох був, як батько. Твердий у рішеннях, справедливий у суперечках, безжальний у бою.

Руслан Миколайович за роки служби мав багато відзнак, подяк, почесних грамот. В березні 2022 року указом президента України  «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом  III ступеня «за мужність», в серпні цього ж року – орденом ІІ ступеня «за мужність».

Загинув 30 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання під Сватово разом з командиром.

 

 

17 жовтня, на площі ім. Т.Г.Шевченка, Шепетівщина провела в останню путь  солдата Касимова Юрія Камільовича, який загинув 9 жовтня 2022 року під час артобстрілу, у ході виконання бойового завдання на Донеччині.

Юрій Камільович Касимов народився 1 червня 1973 року в місті Києві в сім’ї українки та кримського татарина. У чоловіка було загострене відчуття справедливості, все своє свідоме життя був надзвичайно вільнолюбним і відважним, тому коли у 2015 році народився син Даніїл, Юрій Камільович не вагаючись пішов добровольцем в Національну гвардію. У 2017 році йде служити за контрактом. У цьому відважному чоловікові поєднувались сміливість та рішучість з сентиментальністю та романтизмом. Бувши російськомовним, останнім часом у спілкуванні перейшов на українську мову.

Повномасштабна війна застала нашого героя у Києві. 24 лютого 2022 року Юрій Камільович був призваний солдатом гранатометного відділення гранатометного взводу роти охорони в/ч. Чоловік був сильний духом і знав, за що воює.

Слава Україні!

Героям Слава!

 

 

 

14 жовтня, у день Свята Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та  День створення УПА Україна відзначає День захисників і захисниць України.

З цієї нагоди міський голова Віталій Бузиль привітав військовослужбовців, які сьогодні стоять на захисті незалежності і суверенітету України. Міський голова висловив слова шани та вдячності захисникам і захисницям, які вже багато років боронять нашу землю та відвойовують метр за метром захопленої окупантом території. За віддану службу й професіоналізм Віталій Бузиль  відзначив військовослужбовців Почесними грамотами шепетівської міської ради й подарунками. Міський голова оголосив подяку особовому складу Шепетівського районного територіального  центру комплектування та соціальної підтримки.

На Алеї Слави Героїв АТО відбувся пам’ятний захід за участі представників влади міста, військовослужбовців, учасників російсько-української війни, антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях та операції об’єднаних сил, духовенства, учасників Революції Гідності, ветеранів війни та військової служби, членів сімей загиблих воїнів, представників громадських організацій та мешканців громади.

Присутні поклали квіти до пам’ятного знаку й хвилиною мовчання вшанували полеглих захисників, згадали поіменно усіх земляків, які втратили життя, виконуючи свій військовий обов’язок, ставши на захист Батьківщини.

Учасники заходу вирушили на міське кладовище й поклали квіти до місць поховань воїнів.

Представники церков громади у спільній молитві відслужили молебень за загиблими героями.

 

 

 

 

Внаслідок ракетної атаки росіян 10 жовтня по об’єктах критичної інфраструктури у восьми областях України виникли перебої з електроенергією. Через масштабні пошкодження в окремих регіонах в деяких введені графіки аварійних відключень.
Що ж до ситуації у Шепетівській громаді, то на сьогодні перебоїв із електропостачанням немає. Проте, енергетики з досвідом з перших днів великої війни розуміли, що такі удари – питання часу. Імовірно, вони триватимуть і ми маємо бути готовими реагувати правильно.
Як можна економити електроенергію, щоб допомогти енергосистемі?
Наступні кілька днів можуть стати одними з найскладніших для української енергетики. Вечірній пік, значною мірою пов’язаний зі споживанням домогосподарств, починається о 17:00 та триває до 22:00.
За ступенем енерговитратності домашні прилади можна розмістити в такому порядку: електрообігрівач, бойлер, кухонна електроплита, мікрохвильова піч, пральна машина, електрочайник, кавоварка, праска, посудомийна машина, кондиціонер, комп’ютер, телевізор, зарядний пристрій.
Ввечері варто мінімізувати використання цих приладів. Користуватися ними краще вночі або в обідню пору. Також полегшить навантаження на енергосистему у вечірні години більш ощадливе використання освітлення.
Як підготуватися до можливих відключень та тривалої відсутності електроенергії? На що звернути увагу в першу чергу?
Необхідно завжди тримати поруч “тривожну валізу” з документами, грошима та предметами першої необхідності для переходу в укриття. Також треба мати мінімальний запас питної й технічної води, їжі, ліків, батарейок, ліхтариків, свічок та сірників.
Заощаджуйте заряд телефону. Для цього переведіть пристрій в енергоощадний режим. Вимкніть синхронізацію, скасуйте автозавантаження, закрийте непотрібні програми, що працюють у фоновому режимі. Вимкніть мобільний інтернет та вмикайте тільки тоді, коли плануєте ним користуватись. Якщо немає мобільного зв’язку — ввімкніть «режим польоту».
Обов’язково подбайте про:
– ліхтарик із запасними батарейками чи потужним акумулятором, заряду якого вистачить на шість-вісім годин.
– заряджений павербанк (якщо родина велика, бажано декілька). Постарайтеся зарядити їх заздалегідь і не в піковий час навантаження електромережі (найкраще — після 24:00).
– спальник і каримат, що слугуватиме додатковим утепленням;
– ковдри та одяг. Дотримуйтеся правила багатошаровості. Перший шар має облягати тіло. Наступний – вільніший. Також у пригоді стане термобілизна, що сприяє збереженню тепла тіла. Волога, що утворюється на тілі, виводиться через мембрану, а тепло утримується;
– запас їжі з тривалим терміном придатності, легкістю у приготуванні й поживністю, які можна залити окропом на дві хвилини та їсти. Це допоможе зекономити воду й газ. Також у пригоді стануть: сублімована їжа, що зазвичай продається для мандрівників, тушкованка; злакові батончики, горішки й насіння, сухофрукти та сушені овочі;
– запас води та, про всяк випадок, придбайте пігулки для знезараження води;
– додаткове джерело опалення;
– утеплення будинку чи квартири (заміна вікон, дверей, утеплення горища);
– власникам приватних будинків варто запастись джерелами безперебійного живлення (акумулятора чи генераторами).
Ці поради допоможуть у разі відсутності світла, газу та опалення протягом короткого часу, тому залишається сподіватися на героїзм українських енергетиків та швидке відновлення комунікацій.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими створив дорожню карту дій родичів Захисників України, які пропали безвісти, потрапили у полон або загинули.

У документі міститься перелік даних, якими обов’язково має володіти родина Захисника України та алгоритми дій родичів щодо їх звернень до органів державної влади, які займаються питаннями звільнення військовополонених.

У дорожній карті ви знайдете відповіді на такі питання:

– Перелік даних, якими обов’язково має володіти родина Захисника;
– Що робити, якщо ви втратили зв’язок із Захисником;
– Що робити та куди звертатися, якщо Захисник зник безвісти;
– Алгоритм першочергових дій родини, якщо Захисник потрапив у полон;
– Що робити, якщо Захисник загинув;
– Статус, пільги та виплати родинам Захисників.

Ознайомитися з дорожньо картою тут: https://shepetivka-rada.gov.ua/wp-content/uploads/2022/09/dorozhnia-karta-21.08.22-1.pdf

17 вересня Шепетівська громада провела в останню путь  солдата Сивоконюка Віктора Васильовича, шляхового робітника – монтажника ІМВ, який загинув під час виконання бойового завдання, 13 вересня 2022 року.

Віктор Сивоконюк народився 3 жовтня 1981 року в у сім’ї залізничника Василя Васильовича і медпрацівниці Галини Володимирівни в місті Шепетівка. Після закінчення школи проходив строкову службу, згодом присвятив своє життя будівельній справі.

5 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, в інженерний батальйон. Після закінчення військової підготовки служив шляховим робітником-монтажником інженерно-механічного взводу.

Загинув Віктор Сивоконюк при виконанні бойового завдання 13 вересня 2022 року під час ракетного обстрілу населеного пункту у Харківській області.

У чоловіка залишилися батьки, брат, який зараз також захищає Україну від російського агресора, дружина та двоє синів.

Схилимо голови у шані та подяці.

Герої не вмирають!

31 березня міський голова Віталій Бузиль провів позачергове засідання виконавчого комітету Шепетівської міської ради.

Внесено зміни до Програми підтримки учасників та членів сімей загиблих учасників АТО/ООС на 2022 рік. До програми додано учасників бойових дій у війні росії проти України та членів їх сімей. Серед іншого змінено розміри одноразової грошової допомоги у разі отримання поранення (контузії, травми або каліцтва) та у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення.

Внесли зміни до Програми заходів національного спротиву Шепетівської міської територіальної громади на 2022 рік, з метою забезпечення виконання заходів пов’язаних з територіальною обороною та захистом цивільного населення й внутрішньо переміщених осіб.

Для забезпечення фінансування програм рішенням виконкому внесено зміни до бюджету громади на 2022 рік. Відповідно до змін у законодавстві, у зв’язку із введенням воєнного стану в Україні, на виконавчі комітети покладені обов’язки приймати рішення, які у мирний час належали до компетенції міських рад.

Члени виконкому затвердили порядок компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістились у період воєнного стану і не отримують щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у Шепетівський міській територіальній громаді. Порядок передбачає виплату власникам жилих приміщень, які безоплатно розміщують в цих приміщеннях внутрішньо переміщених осіб. Для отримання компенсації необхідно не пізніше наступного дня з дня розміщення вказаних осіб подати заяву в ЦНАП з подальшим інформуванням про припинення розміщення та зміни кількості осіб. До заяви додаються підтвердні документи про відсутність заборгованості за сплату комунальних послуг.

Наголошуємо, що виплата можлива лише у випадках, коли переміщені особи проживають безоплатно. У іншому випадку надавачу житла переселенцям загрожує кримінальна відповідальність.

Відповідно до рішення виконкому дозволено відвідування душових кімнат басейну військовослужбовцям територіальної оборони та на період воєнного стану внутрішньо переміщеним особам.

 

Внутрішньо переміщені особи, які змушені були покинути місце постійного проживання у зв’язку з вторгненням росії в Україну, отримають допомогу на проживання від держави у розмірі 3000 грн. на кожну дитину або людину з інвалідністю та у розмірі 2000 грн. на кожну іншу особу.

Допомогу отримають люди, які перемістилися з тимчасово окупованої території, а також з територій активних бойових дій і отримали довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Тим, хто подасть заяву до 14 квітня 2022 року через програмні засоби Порталу Дія, виплата допомоги буде проводитися з 1 березня 2022 року.