російсько-українська війна

Рік вважався зниклим безвісти: У Шепетівці прощалися з молодшим сержантом Михайлом Дворніцьким

18 лютого центральна площа Шепетівки знову наповнилася болем та скорботою. Шепетівська громада проводжала у засвіти молодшого сержанта Дворніцького Михайла Сергійовича.

Михайло Дворніцький народився 17 січня 1990 року у селі Цвітоха. Він був єдиним сином у батьків, їх гордістю та надією. З дитинства вирізнявся відповідальністю та добрим серцем. Завжди допомагав, не боявся труднощів, захищав тих, хто потребував підтримки. Юнак полюбляв спорт, брав участь у змаганнях. У 2007 році закінчив місцеву загальноосвітню школу. Багато працював, шукав себе, своє покликання. З 2016 по 2018 рік працював слюсарем на підприємстві з виробництва та ремонту комбайнів.

У 2017 році Михайло одружився з Мариною – жінкою, яка стала йому надійною опорою, підтримкою і справжнім коханням. У подружжя народився син – маленький Микола. Михайло був люблячим чоловіком і турботливим батьком. З перших днів життя сина Михайло був завжди поруч, піклувався про нього, допомагав дружині, не пропускав жодного важливого моменту. Він мріяв навчити сина всьому, що вмів сам. У нього не було більшого щастя, ніж бачити, як Микола росте, як у його очах відбивається любов. Михайло був людиною, яка цінувала прості радощі життя: він обожнював природу, знаходив у ній спокій і натхнення. Його улюбленими заняттями були риболовля та збирання грибів. Змалечку він любив годинами сидіти з вудкою, насолоджуючись тишею і єднанням з природою. А осінь для нього була особливою порою року, адже це був час «тихого полювання», він знав кожну галявину, кожен грибний куточок у лісі. Часто вирушав туди ще вдосвіта, щоб повернутися додому з повним кошиком грибів.

Коли прийшла війна, Михайло, не вагаючись, пішов боронити свою країну. Як і тисячі інших захисників, він покинув мирну професію, взяв до рук зброю і став на захист рідної землі. Він знав, що захищає найцінніше – свою сім’ю, свого маленького сина, якому ще тільки належить зростати у вільній країні. На фронті швидко здобув повагу серед побратимів. Саме на полі бою повною мірою проявилися його найкращі якості: хоробрість, мужність, витримка, вболівання за кожного воїна. Михайло воював на найгарячіших напрямках фронту. Отримавши поранення ноги та пройшовши лікування, поспішав на допомогу побратимам.

Його цінували за хоробрість та вміння залишатися людяним навіть у найважчих умовах. Він завжди був тим, хто підтримає у складний момент, хто скаже потрібне слово або просто мовчки розділить тишу. Окрім бойових навичок, мав ще один талант, який став у нагоді на передовій — він любив і вмів готувати. Його страви зігрівали в холодні вечори, а запах домашньої їжі бодай на хвилину переносив бійців у мирне життя. Побратими казали, що він не просто кухар, а справжній майстер своєї справи, тому і отримав позивний «Повар». На його фірмові страви – борщ та шашлик – чекали найбільше.

У день свого останнього бойового виходу, 5 березня 2024 року, Михайло нагодував побратимів смачним шашликом, а після повернення обіцяв всім наваристого борщу. Та не судилось, з цього завдання він не повернувся. Майже рік тому Михайло зник безвісти. Тоді почався страшний період для його родини: дружина і син чекали, мати молилася. Кожен день приносив надію і страх водночас…

Після довгих місяців очікування стало відомо, що воїн загинув 5 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання з відсічі та стримування російської агресії на Донеччині.

Ця втрата стала невимовним болем для всіх, хто його знав. Пам’ять про нього житиме в серцях родини та друзів. Його син ростиме, знаючи, що його батько — Герой.

Шепетівська громада висловлює щирі співчуття рідним, друзям та побратимам загиблого Захисника.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

Грант для ветеранів та членів їхніх сімей: від 250 тисяч до 1 мільйона гривень на розвиток бізнесу (поточний етап – до 16.02.2025)

Ветерани та члени їхніх сімей можуть взяти участь у грантовому конкурсі. Переможці отримають від держави від 250 тисяч до 1 мільйона гривень на розвиток власної справи.

Організатори: Міністерство економіки України, Державна служба зайнятості.
Хто може взяти участь у конкурсі:
  • учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, а також їхні дружини або чоловіки;
  • ФОП або фізична особа, яка планує відкрити власний бізнес.
На які цілі можна використати грант:
  • меблі, обладнання та транспортні засоби для комерційного використання;
  • ліцензійне програмне забезпечення (до 50% коштів);
  • сировину, матеріали, товари та послуги, необхідні для реалізації бізнес-плану, а також на тварин або саджанці для створення ферм (до 70% коштів);
  • послуги з маркетингу та реклами (до 10% коштів);
  • оренду нежитлових приміщень або землі для комерційних і виробничих цілей (до 25% коштів);
  • оренду обладнання (до 30% коштів);
  • лізинг обладнання, крім власних транспортних засобів (до 50% коштів);
  • придбання франшизи.
Для участі у конкурсі необхідно обов’язково створити від 1 до 4 нових робочих місць.
У нинішньому етапі програми заявки приймаються до 16 лютого 2025 року.

Про продовження строку проведення загальної мобілізації на території Шепетівського району

“Воїни духу”: у Шепетівці розпочався показ документального фільму присвяченого незламності та героїзму українських воїнів

23 січня у Шепетівці відбувся перший показ для молоді та усіх охочих документального фільму “Воїни духу”, присвяченого останнім дням героїчної оборони Донецького аеропорту.

Це фільм-документ, фільм-хроніка. Події описуються воїнами, які вижили в епіцентрі вибуху в новому терміналі ДАПу, рятували побратимів, закривали очі загиблим братам, побували у катівні полону, повернулися та живуть серед нас.

Ця подія стала стартом місячника, організованого для вшанування пам’яті наших захисників та зміцнення патріотичного духу громади.

Показ відбувся за участі заступника міського голови Галини Безкоровайної, яка підкреслила важливість збереження пам’яті про подвиг Кіборгів: “Ми не маємо права забути тих, хто віддав життя за нашу свободу. Цей фільм – свідчення їхньої незламності та мужності”.

Стрічка “Воїни духу” – це не просто хроніка подій, а й потужна історія про людський дух, здатний протистояти будь-яким випробуванням. Творці фільму поєднали документальні кадри з розповідями самих бійців, які пережили пекло Донецького аеропорту, стримано і емоційно водночас, зрозуміло для дітей і дорослих, сильно та красномовно та навіть з гумором розказують пережиті події. Про перебування у ворожому полоні говорять, оберігаючи емоції глядача.

Як зазначають автори, “Воїни духу” – це взірець для нас усіх. Це історія про те, як залишатися людиною в найскладніших ситуаціях, про те, як знаходити в собі сили жити далі, незважаючи ні на що.

Протягом місяця мешканці громади зможуть переглянути документальну стрічку. За довідками звертатися у міський будинок культури.

Для ветеранів, військових та їхніх родин запускають безкоштовний ІТ-курс з основ DevOps

Український ветеранський фонд, рекрутингова платформа Lobby X та ІТ-компанія SoftServe оголошують про старт набору на безплатний курс “DevOps Fundamentals” для ветеранів, ветеранок, військових, членів їхніх сімей та сімей загиблих захисників та захисниць.

У програмі курсу:

Знання, отримані під час курсу, допоможуть опанувати основи DevOps, працювати з базами даних, налаштовувати робоче середовище та оптимізувати процес розгортання проєктів. Це дозволить майбутнім DevOps-спеціалістам ефективніше впроваджувати зміни та автоматизувати процеси на кожному етапі розробки.

Заняття відбуватимуться двічі на тиждень, у вівторок та четвер, з 18:00 до 20:00, на платформі Zoom. Досвідчені ментори розповідатимуть теоретичні основи, а також розбиратимуть практичні роботи і перевірятимуть домашнє завдання.

Лекції будуть доступні в записі для тих, хто не зміг приєднатися онлайн.
Старт курсу – 3 лютого, тривалість – 9 тижнів.

Що потрібно для навчання:
•ноутбук (компʼютер), доступ до інтернету, час для виконання домашніх занять.
Учасники та учасниці, які успішно завершать курс, отримають сертифікат.

Зареєструватися на курс можна до 29 січня (включно), заповнивши форму: https://veteranfund.com.ua/devops-fundamentals/.
Кількість місць на курсі обмежена, тому після реєстрації потрібно буде виконати невелике тестове завдання на знання базових понять та створити обліковий запис в Discord.

У День Соборності шепетівчани вшанували єдність України та борців за її незалежність

22 січня Шепетівка долучилася до загальнонаціонального відзначення Дня Соборності України. За участі керівництва громади, освітян та громадськості вшанували пам’ять великих українців, поклавши квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку, який надихнув не одне покоління борців за нашу незалежність.

У селі Пліщин, на Алеї Пам’яті, яка, нажаль, поповнилася світлиною Дмитрія Горшкова – ще одного нашого земляка, воїна, який мужньо боронив Україну та загинув у цій страшній війні, відбувся меморіальний захід. Громада зібралася, щоб схилити голови у спільній скорботі та вшанувати полеглих Героїв. Присутні вшанували хвилиною мовчання Героїв, які віддали життя за Батьківщину.

У міському будинку культури відбувся тематичний просвітницький захід для студентської молоді, присвячений єдності української нації, історії «Щедрика» та держави, де лунали українські пісні та музичні твори. У будинку культури с. Плесна організовано тематичний вечір “Єдина країна – єдиний народ”.

Не залишилися осторонь і бібліотеки Шепетівської громади. Тут організували патріотичні виставки, присвячені історії української державності, а також провели години спілкування, під час яких обговорювали значення Дня Соборності для сучасної України.

У храмах громади відбулися молебні за Україну та український народ.

Шепетівчани цінують свою історію та є невіддільною частиною єдиної української нації.

Зустріч з рідними військовослужбовців, які під час виконання бойових завдань із захисту України потрапили в полон або зникли безвісти

Регіональний представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Хмельницькій області Оксана Кізаєва взяла участь у зустрічі Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з рідними військовослужбовців, які під час виконання бойових завдань із захисту України потрапили в полон або зникли безвісти.
До зустрічі також долучилися представники органів влади, управління поліції, центру комплектування, священнослужителі, члени родин військовослужбовців, зв’язок з якими втрачено.
Ініціаторами та організаторами заходу стали ГО «Об’єднання захисників України та їх родин» та Шепетівська міська рада. Під час заходу обговорювалися нагальні питання, пов’язані з пошуком зниклих, координацією дій щодо звільнення полонених та наданням необхідної підтримки родинам. Під час спілкування з рідними військовослужбовців з Хмельниччини Оксана Кізаєва відповіла на їхні запитання щодо порядку звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у випадку ненадання/несвоєчасного надання відповідей на їхні звернення та запити, з якими вони звертаються у різні інстанції. Також родинам була надана необхідна юридична консультація.

Зміни до порядку та умов надання психологічної допомоги ветеранам війни, членам їх сімей та деяким іншим категоріям осіб

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 р. № 1338 і від 18 березня 2024 р. № 307” № 1480 від 24 грудня 2024 року внесено зміни до порядку надання психологічної допомоги ветеранам війни, членам їх сімей та деяким іншим категоріям осіб.

З метою реалізації права надання безоплатної психологічної допомоги особам, які звільняються або звільнені з військової служби, з числа ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членам сімей таких осіб (дружина (чоловік), малолітні, неповнолітні та повнолітні діти і батьки), постраждалим учасникам Революції Гідності та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни і членам сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць Міністерством у справах ветеранів України (далі – Мінветеранів) розроблено 3-рівневу систему надання психологічної допомоги ветеранам, запроваджено ведення Реєстру суб’єктів надання послуг із надання психологічної допомоги (далі – Реєстр):

Рівень, на якому отримувачу послуг повинні бути надані послуги із психологічної допомоги, визначається за результатами психологічної діагностики з урахуванням життєвих обставин отримувача послуг та стану його здоров’я, психічного стану.

Метою надання психологічної допомоги є збереження та відновлення психічного здоров’я, загального благополуччя та якості життя, профілактика та попередження розвитку психічних та поведінкових розладів отримувачів послуг, подолання складних життєвих обставин, зниження частоти та тяжкості наслідків травматичних подій для психічного здоров’я особи, попередження інвалідності.

Відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів із психологічної допомоги ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членам сімей таких осіб, постраждалим учасникам Революції Гідності, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 497 від 12 липня 2017 р., Мінветеранів здійснює відшкодування вартості наданих послуг із психологічної допомоги на підставі поданих в установленому порядку звітів про послуги, які надані у звітному періоді відповідно до укладених договорів про відшкодування вартості послуг в межах бюджетних асигнувань, передбачених на відповідний період, та актів наданих послуг на рахунки суб’єктів надання послуг, зазначені у договорах про відшкодування вартості послуг.

На другому рівні психологічна допомога спрямована на розв’язання актуальних або специфічних психологічних проблем отримувача послуг, які виникли, зокрема, внаслідок психологічного травмування в екстремальних ситуаціях (участі у бойових діях, перебування у полоні, відбування покарання тощо), в надзвичайних ситуаціях (пожежі, руйнування будинків тощо), в кризових ситуаціях (розлучення, смерть близьких людей тощо).

Робота з отримувачем послуг спрямована на відновлення відчуття безпеки, стабілізацію; побудову корисних стратегій подолання; опрацювання та осмислення психотравматичного досвіду; зменшення інтенсивності емоційного переживання; сприяння посткризовому зростанню.

На другому рівні психологічної допомоги передбачено проведення профілактичних та лікувальних заходів для осіб і сімей, які мають психологічний стрес, а також осіб із підвищеним ризиком розвитку психічних розладів.

Психологічна допомога із застосування методів психологічного консультування проводиться для осіб, стан яких не відповідає діагностичним критеріям психічних та поведінкових розладів, але які мають підвищений ризик їх формування.

Постановою № 1338 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 р. № 1480) створено умови для залучення недержавних надавачів послуг, постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 р. № 1338 і від 18 березня 2024 р. № 307” забезпечивши тариф на відшкодування вартості послуг із психологічної допомоги другого рівня, які надаються фахівцями із надання послуг суб’єктів надання послуг усім категоріям отримувачів послуг, сумарно складається з:

Вартість наданих послуг із психологічної допомоги у сімейній та груповій формі одній особі протягом однієї години одним фахівцем із надання послуг із психологічної допомоги розраховується як добуток тарифу на відшкодування вартості послуг із психологічної допомоги другого рівня (базової ставки та надбавок) в індивідуальній формі та розрахункового коефіцієнта із заокругленням до цілого числа.

Застосовуються такі розрахункові коефіцієнти:

На третьому рівні залучаються надавачі послуг із психологічної допомоги з числа тих, хто має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, проте не уклали договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій із НСЗУ. Відшкодування визначене як глобальна ставка на місяць на одну команду з чотирьох фахівців та становить 153 100 гривень (без податку на додану вартість).

Підвищено вимоги до суб’єктів надання послуг із психологічної допомоги, зокрема, у разі психотерапії депресивних, тривожних, адаптаційних, гострих стресових та посттравматичних стресових розладів, які виникли внаслідок хвороби/травми, участі у бойових діях або надзвичайних ситуаціях, полону, перебування в місцях позбавлення волі, інших станів здоров’я, що можуть призвести до обмеження повсякденного функціонування, фахівець повинен мати обов’язкову додаткову спеціалізацію (сертифікацію) за одним з методів психотерапії з доведеною ефективністю, що мають сильну доказову базу міжнародних досліджень та рекомендовані міжнародними протоколами, або проходять навчання за одним з таких методів психотерапії під супервізією.

Постановою № 1338 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 р. № 1480) доповнено нормами про здійснення контролю та обліку надання послуг із психологічної допомоги, оцінювання її якості, що відбуваються із залученням структурних підрозділів з питань ветеранської політики. Щоб стати надавачем послуг та отримувати відшкодування від Мінветеранів, потрібно додати заяву до Реєстру суб’єктів надання послуг із надання психологічної допомоги для ветеранів та членів їх сімей (для другого та третього рівнів).

У Шепетівці пластуни запалили Вифлеємський Вогонь Миру на Алеї Пам’яті полеглих Героїв

24 грудня, напередодні Різдва, на Алеї Пам’яті у Шепетівці відбулася зворушлива церемонія запалення Вифлеємського Вогню Миру.

Пластуни шепетівського осередку Національної скаутської організації України «ПЛАСТ» запалили лампадки від Вифлеємського Вогню та передали їх членам сімей загиблих Героїв, як символ пам’яті, тепла та незламної віри у Перемогу добра над злом.

Родини захисників, які віддали своє життя за мирне та щасливе майбутнє України, керівництво громади, військовослужбовці та містяни поставили лампадки до портретів загиблих воїнів.

У Шепетівці пластуни традиційно поширюють Вогонь Миру серед громади. Цього року особливу увагу було приділено родинам, які втратили своїх близьких у боротьбі за Україну.

Це символ нашої глибокої вдячності та пам’яті про тих, хто віддав найдорожче – своє життя – заради нашої свободи.
Вифлеємський Вогонь Миру – це щорічна скаутська традиція, започаткована в Австрії, яка полягає у поширенні символічного вогню, запаленого на місці народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Цей вогонь символізує мир, любов та надію, і його передають з рук в руки по всьому світу, об’єднуючи людей у спільному прагненні до злагоди.

 

До уваги представників бізнесу!

Запрошуємо вас взяти участь у зустрічі в рамках регіональної платформи «Діалог влади та бізнесу», яка відбудеться у четвер, 19 грудня, о 14:00 в онлайн-форматі. Тема зустрічі: «Бронювання працівників та визначення підприємств критично важливими».

Щоб приєднатися до онлайн-зустрічі, заповніть форму за посиланням https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfG2oGYUYe5TP0LorrV7XW470JaP2y-wz-Be3zTut6RXmc–w/viewform

Довідки за телефоном: (0382) 72-09-31, Департамент економічного розвитку Хмельницької ОВА.

У Шепетівці провели у засвіти молодого гранатометника Дениса Гурбаєва

Проклята війна забрала ще одного молодого захисника, нашого земляка, воїна. «На щиті» додому повернувся гранатометник 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини, солдат Гурбаєв Денис Русланович.

Денис Гурбаєв народився 12 квітня 1997 року у місті Шепетівка. Нелегка доля спіткала нашого Героя ще з самого дитинства, життя підносило гіркі уроки. Батьки відмовились від виховання свого сина і з пелюшок на ноги ставили Дениса бабуся Левченко Алла Іванівна та тітка Левченко Тетяна Анатоліївна. До 7 класу хлопець навчався в Ізяславській школі. Згодом продовжив навчання у Шепетівському пансіоні, де і закінчив 11 класів. Середню спеціальну освіту здобув у Шепетівському професійному ліцеї, отримавши спеціальність штукатура-плиточника.

Попри всі труднощі, юнак завжди з позитивом дивився на цей світ і вірив у краще. Він був веселою, привітною, доброзичливою, світлою людиною з великим, чистим серцем. В його очах були лиш доброта, любов і легкий смуток, навіяний життям.

Не маючи великого достатку, намагався піклуватися та допомагати своїм молодшим – братику Івану, сестричкам Христині та Яні, які також зростали сиротами. Всім рідним та знайомим він назавжди запам’ятається звичайним, простим хлопцем, який любив слухати музику, займатися на турніку та брусах. Молодший брат Іван згадує: «Денис справно володів спортивними знаряддями, виконував різні вправи, був для мене в цьому гарним прикладом».

13 вересня 2024 року Дениса мобілізували на військову службу. Проходив військову підготовку на полігоні у Рівненькій області, згодом був направлений у місто Суми. Востаннє Денис виходив на зв’язок з братом 16 листопада. Загинув воїн 25 листопада 2024 року поблизу населеного пункту погребки суджанського району курської області.

Життя Дениса не було легким і, на жаль, не довгим. Шкода, що невблаганна доля дала йому так мало пожити на світі. Юнак не встиг отримати почесні нагороди, військові звання, та найголовніше покликання кожного чоловіка – відчайдушно боронити рідну землю від ворога, він виконав сповна.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Захисника та поділяємо горе сім’ї. Вічна пам’ять, вічна шана Герою!

Герої не вмирають!
Слава Україні!

Високі державні нагороди вручили родинам загиблих Героїв

10 грудня начальник Шепетівської районної військової адміністрації Олексій Глушаков, керуючий справами виконавчого комітету Шепетівської міської ради Наталія Білас та заступник начальника Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Віталій Гарбарець вручили державні нагороди родинам воїнів,  які загинули під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході російсько-української війни. Їх життя, самовідданість і героїзм завжди будуть прикладом для всіх нас.

Згідно з Указом Президента України від 2 серпня 2024 року №500/2024 орденом «За мужність» III ступеня нагороджено солдата ВОВЧИКА Дмитра Володимировича (посмертно).

ВОВЧИК Дмитро – навідник гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. Загинув 12 травня 2024 року на Донеччині.
Схиляємо голови перед родинами загиблих. Пам’ятаємо всіх, хто віддав життя за майбутню перемогу.

Герої не вмирають!

У Шепетівці з Днем Святого Миколая привітали дітей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових 

Надвечір 5 грудня  у Майстерні Святого Миколая в міському будинку культури, під час  благодійного свята, яке пройшло під патронатом міського голови Віталія Бузиля, панувала казка, яка навіяла наближення зимових святкових днів.

Напередодні Дня святого Миколая за ініціативи міського голови зі святом привітали дітей загиблих воїнів, зниклих безвісти та військовослужбовців, які перебувають у полоні.   Сьогодні так важливо стати помічниками Миколая,  піклуватися про малечу, про тих, хто поруч і тих, хто відзначає це свято, на жаль, без тата.

До діток завітав сам Святий Миколай, разом із помічниками – депутатами Шепетівської міської ради Віктором Фещиним та Сергієм Єсаяном, Святий Миколай вручив кожному маленькому гостю свята солодкі подарунки. Загалом цього дня подарунки отримали 88 дітлахів.

З 4 грудня та у наступні дні у міському будинку культури проходить низка благодійних святкових заходів під патронатом міського голови для дітей, серед яких дітлахи, які відвідують гуртки міського будинку культури, діти військовослужбовців, а також пільгові категорії: діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які опинилися в складних життєвих обставинах.

За участі акторів та творчих колективів будинку культури малюкам було влаштовано справжню зимову мрію, дітлахи брали участь у  розважальних конкурсах, співали й танцювали з казковими персонажами.

До уваги ветеранів та представників бізнесу!

Запрошуємо вас взяти участь у зустрічі в рамках регіональної платформи «Діалог влади та бізнесу», яка відбудеться у четвер, 28 листопада, о 14:00 в онлайн-форматі.

Тема зустрічі: «Підтримка ветеранів. Започаткування, розвиток власної справи та працевлаштування ветеранів».

Щоб приєднатися до онлайн-зустрічі, заповніть форму за посиланням https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd7cmVb3nAgTVaLZLCkHRP53Rortzdw9wQfIo_0w2z9Y6EUWw/viewform

Довідки за телефоном: (0382) 72-09-31,  (Департамент економічного розвитку Хмельницької ОВА).

У Шепетівці вручили посмертні державні нагороди родинам полеглих Героїв

22 листопада начальник Шепетівської районної військової адміністрації Олексій Глушаков, секретар Шепетівської міської ради Роман Вознюк та заступник начальника Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Віталій Гарбарець вручили державні нагороди родинам загиблих воїнів, присвоєні за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) відзначено:

Імена наших земляків, які ціною власного життя боронили Україну від ворога, назавжди вписані в сторінки історії країни.
Герої не вмирають! Вічна слава та подяка!

Другий син родини Гринів загинув на війні: у засвіти провели солдата Юрія Гриня

21 листопада у засвіти Шепетівська громада проводжала молодого воїна, солдата Гриня Юрія Руслановича, номер обслуги взводу протитанкових ракетних комплексів роти ударних протитанкових ракетних комплексів військової частини, який помер від поранень отриманих внаслідок скиду вибухового пристрою з БпЛА в районі Степового Запорізької області. Ще одне життя, обірване на злеті…

Юрій Русланович Гринь народився 8 травня 1998 року у місті Шепетівка. Зростав та виховувався у дружній багатодітній родині. З дитинства мав спокійний урівноважений характер, ладнав з братами, понад усе любив свою наймолодшу сестричку Софію. Навчався у ЗОШ № 8, де закінчив 9 класів. До навчання ставився дуже старанно та відповідально. Подальшу освіту здобував у Шепетівському професійному ліцеї, отримавши ІІ розряд столяра та IV розряд верстатника.

Після закінчення навчання працював монтером колії у Шепетівській колійній машинній станції. У 2018 році проходив строкову службу у Національній Гвардії України у місті Дніпро. Після закінчення служби повернувся у рідне місто та продовжував роботу на залізниці, згодом працював вахтовим методом у Києві.

Мрія пов’язати своє життя з військовою справою зародилася у Юрія ще тоді, коли він перебував у столиці. Він завжди брав участь у військових зборах, які проходили в той час у місті. У листопаді 2021 році підписав контракт зі Збройними силами України.

Службу Юрій проходив у Виноградово у складі 128 протитанкової бригади. На бойові завдання він був направлений у Запорізьку область, також брав участь у боях за Бахмут. Юра дуже серйозно ставився до своїх військових обов’язків. Професійно володів технікою обслуговування протитанкового ракетного комплексу «Стугна», у запеклих боях, на власному досвіді набував уміння. Неодноразово був нагороджений відзнаками за виконання військових завдань та зразкову службу. У пам’яті побратимів він назавжди залишиться, як досвідчений воїн, людина слова, мужності та сили, з добрим, відкритим серцем.

Надзвичайно важко Юрій пережив втрату свого старшого брата Андрія, який, захищаючи батьківщину від ворога, загинув 25 січня 2023 року у населеному пункті Зарічне Донецької області. Це надало ще більшого запалу захиснику та додало ненависті до рашистів.

«Здобути перемогу, знищити всіх ворогів, помститися за брата, відновити територіальну цілісність і з перемогою повернутися додому, побудувати сім’ю і щасливо прожити життя у власному будинку, який він встиг придбати навпроти батьківської хати», – такою заповітною мрією керувався Юрій. Але війна продовжує множити горе.

Молодий, вмотивований, відважний, щирий, справжній. Тепер він навічно у Небесному війську. Юрій не зміг перебороти важкі поранення, отримані внаслідок скиду вибухового пристрою з БпЛа в районі населеного пункту Степове Запорізької області. 11 листопада навіки зупинилося серце молодого Героя – Юрія Руслановича Гриня.

Родина чекала його у відпустку, яку він планував на Новий рік, щоб побути з мамою у її день народження, та не судилось…. Юрій повернувся додому назавжди «на щиті».

Згорьованою залишилася родина, друзі та усі, хто знав відважного воїна. Світла пам’ять про Юрія назавжди залишиться в серцях близьких та знайомих.

Щирі співчуття близьким і рідним!

Слава Україні!

Героям слава!

Нескінченний лік гірких втрат: у Шепетівці попрощалися із сержантом Олегом Кондратьєвим

20 листопада Шепетівська громада знову зустрічала загиблого Героя – інспектора прикордонної служби 2 категорії – водія відділення забезпечення третьої прикордонної застави реактивних систем залпового вогню другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки військової частини, сержанта Кондратьєва Олега Геннадійовича.

Кондратьєв Олег Генадїйович народився 4 січня 1973 року у місті Хмельницькому. Лідія Микитівна, мама Олега, сама виховувала єдиного сина. Вона віддавала йому всю свою любов та ласку, навчала порядності та людяності. Шкільні роки пройшли у Хмельницькому. Середню спеціальну освіту та професію водія отримав у Хмельницькому професійно-технічному училищі. Строкову службу проходив в Німеччині, в місті Дрезден.

Потім Олег Геннадійович повернувся у Хмельницький та влаштувався працювати у тролейбусне депо, згодом таксував на власному автомобілі. Був одружений, має доньку Аліну.

Тривалий час чоловік працював за кордоном. На початку повномасштабного вторгнення ворога Олег повернувся до Шепетівки, на батьківщину мами, та відразу ж звернувся до місцевого центру комплектування із бажанням стати до лав Збройних сил України. Проте отримав відстрочку за станом здоров’я. У червні 2023 року був мобілізований, проходив військову підготовку у Хмельницькій області. Захисник отримував схвальні відгуки від командування, ніс службу стійко і мужньо, з честю виконував обов’язок щодо захисту своєї держави. Ніколи ні на що не скаржився. Під час служби був підвищений у званні та став сержантом. У телефонних розмовах, спілкуючись з рідними, завжди запевняв: «Не хвилюйтеся, все добре!». Але свідченням того, що там, де війна, там пекло і горе, було прохання Олега до мами про молитву.

Попри важкі військові будні чоловік завжди залишався оптимістом, був надійним товаришем. А ще володів неабияким талантом: ще в юному віці Олег самотужки опанував грою на гітарі, з якою в цивільному і військовому житті ніколи не розлучався. Його розрадою та великим захопленням були музика та пісні, які він сам писав та виконував.

Мама та рідні згадують його як людину, яка завжди випромінювала радість і дарувала тепло своїм близьким. Його усмішка, голос, доброта залишаться з ними назавжди. Олег Геннадійович був люблячим сином, добрим, ніжним, турботливим батьком. Донька Аліна, згадуючи тата, каже: «Ми з татом завжди підтримували зв’язок. Він був добрий, ніколи не сварився, не засмучувався, завжди посміхався, був чуйний і відвертий, сильний і добрий, вдячний і турботливий, завжди готовий прийти на допомогу».

Олег мріяв після війни повернутися до рідного міста, в Шепетівку, обійняти матусю, доньку, усіх рідних. Хотів придбати власний будинок, насолоджуватися життям, відбудовувати зранену країну та залишитися в лавах її захисників. Але війна вбиває життя і людські мрії.

10 листопада 2024 року мама, Лідія Микитівна отримала останнє повідомлення від сина: «Все добре, дякую Богу і Вам…»

12 листопада 2024 року ворожий безпілотник обірвав життя сержанта Кондратьева Олега Геннадійовича в районі села Піщане Харківської області. Лишилася недоспіваною пісня, недописаною остання мелодія, недожиті роки.

Без люблячого єдиного сина залишилася старенька мати, без турботливого батька – донька, без вірного товариша – побратими, без мужнього захисника – ненька-Україна. Він загинув за Україну. Загинув, щоб ми жили.

Герої не вмирають, вони вічно житимуть серед нас!

Після трьох місяців пошуків та сподівань у Шепетівці провели у засвіти юного сапера Максима Корнійчука

1000-й день третього року повномасштабного вторгнення десятилітньої війни…

«На щиті», після довгих місяців пошуків та очікування, повернувся солдат Корнійчук Максим Григорович, сапер 1 саперного відділення 2 інженерно-саперного взводу 1 інженерно-саперної роти військової частини.

Максим Корнійчук народився в Шепетівці 21 березня 2004 року. Був старшим сином в родині Антоніни Олександрівни та Григорія Григоровича. Також мав молодшого брата Романа. В дитинстві Максим відвідував садочок «Дзвіночок», до першого класу пішов в загальноосвітню школу І-ІІІ ст. №1. Тато згадує: «Він був, як вітер… згусток енергії, активний, непосидючий, але все робив до толку…». Захоплювався футболом, відвідував Шепетівську спортивну школу, брав участь у змаганнях. Після закінчення 9 класу Максим вирішив вступити до вищого професійного училища №4 м.Хмельницького на спеціальність «слюсар-автозварювальник». Він захоплювався технікою, автомобілі – це була його пристрасть. Проте, повномасштабна війна кардинально змінила плани юнака.

Хоч Максиму ще не було і 18, але він твердо вирішив, що хоче воювати. Юнак неодноразово ходив до місцевого центру комплектування, та через вік йому відмовляли. Батьки просили Максима почекати, та він буквально рвався у бій. 9 травня 2023 року Максим підписав контракт зі Збройними силами України та був направлений на проходження служби до військової частини А 7024 у місті Млинів, Рівненської області. Згодом був направлений на навчання у 169 навчальний центр імені Князя Ярослава Мудрого в селищі Десна Чернігівської області. Також, з 18 травня по 21 червня 2023 року проходив підготовку у Великій Британії та отримав спеціальність стрілець ІІІ класу. Максиму подобалось те, що він робить, він всіма силами намагався допомогти своєму підрозділу, шукав будь-які можливості і, завдяки йому, підрозділ отримав 2 пікапи від Австралійського благодійного фонду. Бойовий шлях нашого Героя почався восени 2023, коли його направили для виконання бойових завдань до Херсонської області.

Згодом брав участь у боях за місто Бахмут. Спілкуючись з рідними, завжди казав: «все буде добре…». Навесні 2024 року Максим був на ротації. Та в червні його з побратимами знову направили в зону бойових дій, в Харківську область. Там він отримав новий позивний «Ахіллес». Батько пригадує: «Війна змінила його, він став справжнім воїном». А побратими розповідали, що Максим був дуже мужнім на свій вік, він завжди йшов вперед, не відмовлявся від роботи». А ще юнак був дуже добрим, чуйним, його любили діти, він легко знаходив до них підхід. Дуже любив свої маленьких племінниць Варю та Юлю. Ще одним підтвердженням його чуйності та доброти було те, що якось він зателефонував батькам і повідомив, що відтепер у нього з’явився новий друг – песик Нік. Максим не міг покинути собаку там, у горнилі війни, та забрав з собою. Ділився з батьками фото та відео свого улюбленця.

Востаннє Максим спілкувався з родиною ввечері 7 серпня 2024 року, розповідав, що все у нього добре і він вже лягає спати. Хлопець не хотів, щоб рідні хвилювались, а далі зв’язок з ним зник. Батьки забили на сполох та почали пошуки. У вересні вони отримали сповіщення про те, що їх син зник безвісти. Три місяці страшного очікування, пошуків та надії на те, що Максим живий. Та нажаль…

Загинув Максим Корнійчук 8 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Глибоке Харківського району Харківської області, внаслідок підриву вибухового пристрою, скинутого з FPV дрона.

Родина втратила свою кровинку, свого Максика, друзі втратили крутого товариша. Пес Нік втратив господаря, але віднайшов нову люблячу родину, адже батьки мають відтепер розраду – чорного в білу крапочку друга зі сходу, якого прихистив Максим.

Ніби послання батькам, залишив Максим коротке відео на власному телефоні. Прогулюючись рідним містом, він записав свої думки на камеру: «Воювати – це мій вибір, я розумію, куди я йду, мені не байдуже. Я розумію, що можу загинути, але я думаю, що так зробив би кожен…».

Енергія Максима запалювала оточуючих, а його мужність залишила глибокий слід у наших серцях.

Максим Корнійчук був з когорти мужніх. Ми маємо обов’язок перед світлою пам’яттю Максима, перед світлою пам’яттю всіх воїнів, що поклали життя у цій боротьбі за мир і волю.

Слава Україні!

Життя, обірване на злеті: юний захисник Андрій Дідук приєднався до лав Небесного війська

16 листопада у Шепетівці прощалися з оператором відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами 1 штурмового батальйону військової частини, солдатом Дідуком Андрієм Валерійовичем – мужнім воїном з гарячим серцем, який виборював право на життя та свободу України ціною власного життя.

Народився Дідук Андрій Валерійович 25 листопада 2003 року в місті Шепетівка. Андрій був молодшим сином в сім’ї, зростав, як і усі, непосидючим, допитливим, іноді збитошним хлопчиком. До 9 класу навчався у місцевій ЗОШ №1 та продовжив навчання у Навчально-виховному комплексі школа-гімназія №5. Середню спеціальну освіту отримав у Шепетівському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку. Війна увійшла в коротке життя Андрія, коли він був ще студентом.

З перших днів повномасштабного вторгнення ворога юнак, не задумуючись, вступив до лав самооборони. Дуже серйозно, з великою відповідальністю ставився до своїх обов’язків – виходив на блокпости та вулиці на чергування. Це, мабуть, і мотивувало Андрія обрати для себе непростий шлях воїна-захисника. Попри свій молодий вік, він прийняв рішення боронити свою землю зі зброєю в руках. Юнак наполегливо готувався до вступу у лави 3-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. У серпні 2023 року його мрія здійснилася – він пройшов відбір і підписав контракт. Андрій був направлений на навчання у 169 навчальний центр ім. Князя Ярослава Мудрого в селищі Десна Чернігівської області. Бійці, що були пліч-о-пліч з Андрієм на фронті, казали: «Сміливий хлопець, веселун, вірний друг та побратим». Військова честь і гідність були для нього понад усе, він завжди називав речі своїми іменами й ніколи не лукавив.

Андрій любив життя. Фізично підготовлений і статний, він завжди намагався бути лідером, сильним та цілеспрямованим. У серцях його однокласників та друзів живуть про нього гарні, світлі, теплі спогади, адже за все своє життя жодного разу не заплямував себе поганим чи негідним вчинком. Мав добру, ніжну душу, в якій вистачало любові й співчуття до всіх. Часто спілкувався зі старшим братом Артемом, любив свою племінницю Софійку.

Андрій планував відпустку на 28 листопада та з нетерпінням чекав зустрічі з родиною та друзями. Востаннє написав батькам, Валентині Володимирівні та Валерію Миколайовичу, 11 листопада ввечері: «Все добре». Андрій вже повертався із завдання, коли ворожий дрон обірвав його земну дорогу.

Загинув Андрій Дідук 12 листопада 2024 року біля Новоєгорівки Сватівського району Луганської області.

Нічим не розрадити рідних та близьких воїна, загиблого у пеклі війни. Ми втратили світлу людину, щирого і вірного побратима, одного із кращих синів України!

Поділяємо скорботу згорьованої родини та у цей тяжкий час висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та побратимам Героя.

Герої не вмирають!
Слава Україні!

Шепетівська громада провела у засвіти молодого гранатометника з Плесни Миколу Шикерука

14 листопада Шепетівська громада знову об’єднана спільним горем. «На щиті» з війни повернувся в рідну Плесну гранатометник 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини старший солдат Шикерук Микола Вікторович – безстрашний воїн, який воював у надважких умовах та за нашу свободу заплатив страшну ціну – він віддав життя заради виживання України.

Народився Микола Вікторович Шикерук 21 жовтня 1998 року в с. Плесна, у працелюбній сільській родині Віктора Миколайовича та Тамари Леонідівни. Був другою дитиною у сім’ї, мав старшу сестру Аліну. Батько любив своїх дітей однаково, але син для чоловіка – це щось особливе. Певно тому Коля з дитинства любив техніку та проводив майже увесь свій час з татом на роботі, в машині на колгоспних полях, між тракторами та комбайнами.

У 2005 році хлопець пішов до першого класу Плесенської ЗОШ І-III ст. Зі шкільних років зацікавився спортом: футболом, волейболом, баскетболом та бігом. Після закінчення школи, у 2016 році, вступив на навчання до Нетішинського училища за спеціальністю «Електрогазозварювальник». По завершенню навчання, у 2018 році, був призваний на строкову службу. Зважаючи на фізичну підготовку, був зарахований до Національної Гвардії України. Прослуживши півтора року у війську, повернувся додому і майже одразу поїхав у Київ працювати у сфері озеленення. Про спорт він не забував, додавши до своїх улюблених дисциплін ще й силові вправи. Микола, повертаючись у Плесну, завжди допомагав батькам по господарству, а у вільний час любив відпочивати з рідними та друзями, був душею компанії, людина-посмішка. Його ніхто і ніколи не бачив засмученим, він умів усім підняти настрій. В нього було чимало планів на майбутнє.

Повномасштабне вторгнення росії на територію України змінило його життя зі звичного та мирного на тривожне, сповнене небезпеки. Війна застала Миколу у рідному селі і він одразу, не вагаючись, вступив до добровольчого формування для оборони нашої країни. У липні 2022 року – мобілізований до лав ЗСУ. На службу був направлений знову ж до Національної Гвардії, але у червні 2023 року – переведений до 3-ї Окремої штурмової бригади, де виконував бойові завдання надзвичайної складності. «Щоразу виходячи з поля бою, він не забував про бойових товаришів. Він врятував багато життів. Але і в цих смертельно небезпечних умовах зберігав посмішку, у будь-якій важкій ситуації завжди знаходив позитив», – згадують його побратими. «Він був крилатий, невиправний оптиміст і життєлюб. З таких, як він, мабуть, Всеволод Нестайко писав своїх Тореадорів. Здавалося, доля прихильна до нього в усьому», – поділилася спогадами директорка Плесенської гімназії Тетяна Капелюх.

Востаннє рідні чули голос Миколи 26 березня 2024 року. Він зателефонував та повідомив, що йде працювати і перетелефонує згодом, адже 27 березня мав привітати сестричку з днем народження. Та замість вітань рідні отримали страшну звістку, що виконуючи бойове завдання, Микола зник безвісти.

З того злощасного дня почався важкий відлік днів без найріднішого… Найстрашніше – це завжди прокручувати, наче стару плівку у голові останню телефонну розмову і думати про слова, які не були сказані, про вдячність, про дружбу, про підтримку. Промінчик надії для рідних жеврів  довгих 7 місяців, вони до останнього сподівалися знову зустріти та обійняти свою кровиночку… Їм не вистачило часу набутися разом: «Колі майже ніколи не було вдома: навчання, армія, робота та війна», – пригадує батько. Але один дзвінок обірвав усі надії, мрії та сподівання. Родина отримала найстрашнішу звістку про те, що їх син, брат – старший солдат Шикерук Микола Вікторович загинув 27 березня 2024 року у бою поблизу Семенівки Покровського району Донецької області, мужньо виконавши свій обов’язок.

Так і не збулася його найзаповітніша мрія про велику, щасливу сім’ю, про світле майбутнє. Страшна війна розпорядилась інакше, не судилося Миколі обмінятися обручками з Софією, яка мріяла стати його дружиною. В скорботі залишилися батьки, сестра, племінники, бабуся та уся велика родина.

Шепетівська громада висловлює співчуття родині та поділяє це непоправне горе. Ми завжди будемо пам’ятати відважного воїна та його внесок у захист нашої країни.

Герої не вмирають, вони вічно житимуть серед нас!