вшанування
Шепетівська громада вшанувала пам’ять жертв нацистських злочинів
У день вшанування пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27 січня по всьому світу, у Шепетівській громаді поклали квіти до пам’ятного знаку на місці масового поховання євреїв Шепетівки та сусідніх населених пунктів, які були розстріляні в часи Другої світової війни.
Саме 27 січня 1945 року був звільнений концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, який став символом жахів Голокосту та нацистського терору. Ця трагедія забрала життя близько 6 мільйонів євреїв по всій Європі, зокрема, близько 1,5 мільйонів – на території сучасної України.
У День Соборності шепетівчани вшанували єдність України та борців за її незалежність
22 січня Шепетівка долучилася до загальнонаціонального відзначення Дня Соборності України. За участі керівництва громади, освітян та громадськості вшанували пам’ять великих українців, поклавши квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку, який надихнув не одне покоління борців за нашу незалежність.
У селі Пліщин, на Алеї Пам’яті, яка, нажаль, поповнилася світлиною Дмитрія Горшкова – ще одного нашого земляка, воїна, який мужньо боронив Україну та загинув у цій страшній війні, відбувся меморіальний захід. Громада зібралася, щоб схилити голови у спільній скорботі та вшанувати полеглих Героїв. Присутні вшанували хвилиною мовчання Героїв, які віддали життя за Батьківщину.
У міському будинку культури відбувся тематичний просвітницький захід для студентської молоді, присвячений єдності української нації, історії «Щедрика» та держави, де лунали українські пісні та музичні твори. У будинку культури с. Плесна організовано тематичний вечір “Єдина країна – єдиний народ”.
Не залишилися осторонь і бібліотеки Шепетівської громади. Тут організували патріотичні виставки, присвячені історії української державності, а також провели години спілкування, під час яких обговорювали значення Дня Соборності для сучасної України.
У храмах громади відбулися молебні за Україну та український народ.
Шепетівчани цінують свою історію та є невіддільною частиною єдиної української нації.
У Шепетівці пластуни запалили Вифлеємський Вогонь Миру на Алеї Пам’яті полеглих Героїв
24 грудня, напередодні Різдва, на Алеї Пам’яті у Шепетівці відбулася зворушлива церемонія запалення Вифлеємського Вогню Миру.
Пластуни шепетівського осередку Національної скаутської організації України «ПЛАСТ» запалили лампадки від Вифлеємського Вогню та передали їх членам сімей загиблих Героїв, як символ пам’яті, тепла та незламної віри у Перемогу добра над злом.
Родини захисників, які віддали своє життя за мирне та щасливе майбутнє України, керівництво громади, військовослужбовці та містяни поставили лампадки до портретів загиблих воїнів.
У Шепетівці пластуни традиційно поширюють Вогонь Миру серед громади. Цього року особливу увагу було приділено родинам, які втратили своїх близьких у боротьбі за Україну.
Це символ нашої глибокої вдячності та пам’яті про тих, хто віддав найдорожче – своє життя – заради нашої свободи.
Вифлеємський Вогонь Миру – це щорічна скаутська традиція, започаткована в Австрії, яка полягає у поширенні символічного вогню, запаленого на місці народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Цей вогонь символізує мир, любов та надію, і його передають з рук в руки по всьому світу, об’єднуючи людей у спільному прагненні до злагоди.
У Шепетівці провели у засвіти молодого гранатометника Дениса Гурбаєва
Проклята війна забрала ще одного молодого захисника, нашого земляка, воїна. «На щиті» додому повернувся гранатометник 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини, солдат Гурбаєв Денис Русланович.
Денис Гурбаєв народився 12 квітня 1997 року у місті Шепетівка. Нелегка доля спіткала нашого Героя ще з самого дитинства, життя підносило гіркі уроки. Батьки відмовились від виховання свого сина і з пелюшок на ноги ставили Дениса бабуся Левченко Алла Іванівна та тітка Левченко Тетяна Анатоліївна. До 7 класу хлопець навчався в Ізяславській школі. Згодом продовжив навчання у Шепетівському пансіоні, де і закінчив 11 класів. Середню спеціальну освіту здобув у Шепетівському професійному ліцеї, отримавши спеціальність штукатура-плиточника.
Попри всі труднощі, юнак завжди з позитивом дивився на цей світ і вірив у краще. Він був веселою, привітною, доброзичливою, світлою людиною з великим, чистим серцем. В його очах були лиш доброта, любов і легкий смуток, навіяний життям.
Не маючи великого достатку, намагався піклуватися та допомагати своїм молодшим – братику Івану, сестричкам Христині та Яні, які також зростали сиротами. Всім рідним та знайомим він назавжди запам’ятається звичайним, простим хлопцем, який любив слухати музику, займатися на турніку та брусах. Молодший брат Іван згадує: «Денис справно володів спортивними знаряддями, виконував різні вправи, був для мене в цьому гарним прикладом».
13 вересня 2024 року Дениса мобілізували на військову службу. Проходив військову підготовку на полігоні у Рівненькій області, згодом був направлений у місто Суми. Востаннє Денис виходив на зв’язок з братом 16 листопада. Загинув воїн 25 листопада 2024 року поблизу населеного пункту погребки суджанського району курської області.
Життя Дениса не було легким і, на жаль, не довгим. Шкода, що невблаганна доля дала йому так мало пожити на світі. Юнак не встиг отримати почесні нагороди, військові звання, та найголовніше покликання кожного чоловіка – відчайдушно боронити рідну землю від ворога, він виконав сповна.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Захисника та поділяємо горе сім’ї. Вічна пам’ять, вічна шана Герою!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Високі державні нагороди вручили родинам загиблих Героїв
10 грудня начальник Шепетівської районної військової адміністрації Олексій Глушаков, керуючий справами виконавчого комітету Шепетівської міської ради Наталія Білас та заступник начальника Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Віталій Гарбарець вручили державні нагороди родинам воїнів, які загинули під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України у ході російсько-української війни. Їх життя, самовідданість і героїзм завжди будуть прикладом для всіх нас.
Згідно з Указом Президента України від 2 серпня 2024 року №500/2024 орденом «За мужність» III ступеня нагороджено солдата ВОВЧИКА Дмитра Володимировича (посмертно).
ВОВЧИК Дмитро – навідник гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. Загинув 12 травня 2024 року на Донеччині.
Схиляємо голови перед родинами загиблих. Пам’ятаємо всіх, хто віддав життя за майбутню перемогу.
Герої не вмирають!
Шепетівська громада вшанувала жертв Голодомору
Сьогодні, в день пам’яті про невинно загиблих, Шепетівська громада зібралася щоб вшанувати пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років, а також інших масових голодів, що сталися в Україні в 1921–1923 та 1946–1947 роках. Цей страшний період в історії нашої країни залишив глибокі рани в серцях наших предків, і ми маємо обов’язок пам’ятати їхні жертви.
З глибоким сумом і шаною ми вшановуємо кожного, хто пережив цю трагедію, і тих, хто не дожив до цього дня. Наш обов’язок — не забувати, щоб подібне не повторилося. Пам’ять про Голодомор — це не тільки про минуле, а й про наше сьогодення, адже ми повинні захищати гідність і свободу кожної людини.
Разом ми сильніші. Ми пам’ятаємо. Закликаємо всіх запалити свічку пам’яті та поділитися цим світлом з іншими.
У Шепетівці вручили посмертні державні нагороди родинам полеглих Героїв
22 листопада начальник Шепетівської районної військової адміністрації Олексій Глушаков, секретар Шепетівської міської ради Роман Вознюк та заступник начальника Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Віталій Гарбарець вручили державні нагороди родинам загиблих воїнів, присвоєні за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) відзначено:
- СТЕПИЧА Сергія Валентиновича – матрос, розвідник оператор 3-го розвідувального відділення, розвідувального взводу. Загинув 31 жовтня 2023 року під час артобстрілу фосфорними боєприпасами поблизу с. Кринки.
- ПАРФЕНЮКА Андрія Володимировича — солдат, стрілець-снайпер 1-го аеромобільного відділення 1-го аеромобільного взводу 2-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Загинув 14 березня 2024 року під час виконання бойового завдання року поблизу населеного пункту Терни, Донецької області.
- ГАЛИЦЬКОГО Олександра Миколайовича — сержант, навідник 1-ї гармати 2-го артилерійського взводу 3-ї артилерійської батареї 1-го артилерійського дивізіону. Загинув 10 червня 2024 року, виявивши стійкість та мужність в бою на Донецькому напрямку.
- ПОЛІЩУКА Миколу Петровича — солдат, водій відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону. Загинув 14 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання.
Імена наших земляків, які ціною власного життя боронили Україну від ворога, назавжди вписані в сторінки історії країни.
Герої не вмирають! Вічна слава та подяка!
У Шепетівці вшанували воїнів, полеглих за ідеали Гідності й Свободи
Пам’ятна дата 21 листопада в Україні об’єднує спогади про дві ключові та доленосні події для кожного українця та новітньої історії України: Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію гідності 2013-2014 років.
З цієї нагоди на міському кладовищі відбувся мітинг та молебень. Представники влади, військовослужбовці, родини загиблих земляків, рятувальники та громадські активісти хвилиною мовчання вшанували Героїв, які віддали життя за Батьківщину та ідеали Гідності й Свободи. Учасники заходу поклали квіти до могил полеглих Захисників та Захисниць та Героя Небесної Сотні Героя України Миколи Дзявульського. Духовенство громади у спільній молитві відслужили молебень за загиблими Героями.
21 листопада ми віддаємо шану патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини й громадянина, національних інтересів та європейського вибору нашої держави.
Сьогодні український народ своєю незламністю, єдністю та силою доводить, що обов’язково настане день коли українці об’єднані в боротьбі за гідність і свободу здобудуть Перемогу.
Шепетівська громада вшанувала українців, які віддали життя, звільняючи рідну землю від нацистських окупантів
28 жовтня кожного року в Україні відзначають річницю вигнання нацистських окупантів з України. З цієї нагоди у Шепетівській громаді відбулись покладання квітів до меморіального комплексу «Вічний вогонь» у місті Шепетівка та «Пам’ятного знаку загиблим воїнам односельцям» у с.Пліщин за участі керівництва міста.
Вже третій рік поспіль Україна відзначає День вигнання нацистів на тлі повномасштабної російської агресії. Українці продовжують боротьбу за рідне та сплачують гірку ціну за свою свободу.
Слава Україні!
З нагоди Дня захисників і захисниць України у Шепетівці відбулись урочистості
1 жовтня, у день Свята Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва Україна відзначає День захисників і захисниць України.
Громада вшанувала воїнів, які, ціною власного життя виборювали свободу та мирне життя України. На Алеї Слави Героям АТО в м.Шепетівка відбувся пам’ятний захід та покладання квітів до пам’ятного знаку, за участі членів сімей загиблих воїнів, військовослужбовців, представників влади, учасників російсько-української війни, антитерористичної операції та операції об’єднаних сил, духовенства, представників громадських організацій та мешканців громади.
Присутні висловили слова шани та вдячності захисникам і захисницям, які вже багато років боронять нашу землю та відвойовують захоплені окупантом території.
Представники церков громади у спільній молитві відслужили молебень за загиблими героями.
У міському будинку культури, під час урочистого заходу заступник міського голови Галина Безкоровайна привітала військовослужбовців, українських воїнів із незламною волею та мужністю, які боронять Батьківщину зі зброєю в руках та стоять на захисті незалежності і суверенітету України.
За віддану службу й професіоналізм відзначила військовослужбовців, рятувальників та правоохоронців Почесними грамотами Шепетівської міської ради й подарунками. Захід продовжили вітання від колективів міського будинку культури – свої виступи дарували виконавці, творчі вокальні, танцювальні та інструментальні колективи.
Також, напередодні Дня захисників і захисниць України, у Плесенській гімназії за участі заступника міського голови Галини Безкоровайної відбувся мітинг, присвячений відкриттю меморіальних дошок Героям, випускникам, Савчуку Руслану Валерійовичу та Мартинюку Олегу Олександровичу, які загинули під час російсько-української війни.
Молодіжна рада Шепетівки привітала Захисників
Молодіжна рада Шепетівської громади та відділ у справах сім’ї молоді та спорту, спільно з бібліотеками міста, привітали зі святом Захисників і Захисниць.
Молодь міста подякувала за можливість жити, навчатися та вести мирне життя, за відданість своїй справі та запеклу боротьбу за батьківщину. У громаді тривають заходи з нагоди знакового для всієї України дня! Слава Україні!
У Пліщині урочисто відкрили Алею Пам’яті та вшанували полеглих земляків
1 жовтня з нагоди відзначення Дня захисників та захисниць України у с.Пліщин Шепетівської міської територіальної громади урочисто відкрили Алею Пам’яті, за участі родин загиблих захисників, мешканців села та керівництва громади.
Невеличке мальовниче село Пліщин уже чотири рази сколихнула страшна звістка і ми з болем у серці провели у лави Небесного війська чотирьох наших земляків.
- Годованюк Сергій Володимирович, водій взводу матеріального забезпечення військової частини А 2435- загинув 9 травня 2022 року поблизу населеного пункту Бобрівка Харківської області,
- Кіндюк Артем Миколайович, старший лейтинант спецрозділу Головного управління розвідки, загинув 15 січня2023р.
- Фурман Денис Андрійович, старший солдат , командир 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, загинув 2 квітня 2023 року поблизу села Макіївка Кремінського району, Луганської області.
- Яцюк Олександр Петрович, старший лейтенант, командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти, загинув 22 жовтня 2023 року.
Це місце стане меморіалом спогадів, смутку та гордості за подвиг наших земляків. Керівництво громади, родини загиблих воїнів, військовослужбовці, освітяни, духовенство та громада зібралися, щоб ще раз вшанувати тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, віддати шану незламній мужності, хоробрості, силі, відвазі та жертовності наших земляків та подякувати уклінно.
Шепетівська громада пам’ятає та цінує своїх Героїв!
У Шепетівці громада прощалася із солдатом Володимиром Валігурою
Шепетівська громада знову схилила голови перед воїном, який пожертвував своїм життям за нашу свободу. До рідної Шепетівки назавжди повернувся солдат Валігура Володимир Миколайович, навідник 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини, який без вагань став на захист свої Батьківщини.
Володимир Валігура народився 1 жовтня 1982 року у Шепетівці в сім’ї Миколи Володимировича та Тетяни Миколаївни. Навчався Володимир у загальноосвітній школі №7, а згодом – у загальноосвітній школі №6. Мама, Тетяна Миколаївна, згадує, що він ріс розумним, активним та непосидючим, дуже добрим, гарним помічником своїм батькам. Любив ганяти з друзями у футбол та ходити з татом на риболовлю. Після закінчення школи вступив на навчання у Полонське професійно-технічне училище на спеціальність «водій-механік».
Молодший брат Олександр завжди рівнявся на старшого брата та поділився яскравим спогадом дитинства, коли одного разу вони пішли на прогулянку до лісу і малий Сашко натрапив на змію. У той момент Володимир не злякався, швидко зреагував і врятував брата.
Сусіди, друзі та родина згадують його як доброзичливу та чуйну людину, завжди готову прийти на допомогу. У житті Володимира траплялися перепони та невдачі, але, попри труднощі, він продовжував боротися і шукати своє місце у світі та знайшов духовну опору у вірі. Згодом зустрів майбутню дружину Ольгу, вони одружилися у 2013 році. Через деякий час народився син Олексій. Молода сім’я переїхала жити до Вінниці, Володимир займався власною справою, пов’язаною з його професією водія-механіка, мав шиномонтаж, навчався на курсах у Києві. Згодом доля повертає Володимира у рідне місто.
Тут він підтримував батьків, працював у Шепетівському комбінаті благоустрою та на будівництві фітнес-клуба, допомагав людям. Він був турботливим сином. Коли мама запропонувала виїхати за кордон, Володимир відмовився, щоб не покидати батька-інваліда III групи. Любив робити приємне близьким. Подруга його матері Євгенія згадує, що Володя завжди приходив до неї та, коли бачив, що їй важко на душі, намагався розрадити, поспівчувати, купував морозиво та смаколики.
У квітні 2024 року був мобілізований і без вагань став на захист Батьківщини. Проходив навчання на полігонах Рівненської та Житомирської областей на десантника, отримав сертифікат про закінчення курсу базової загальновійськової підготовки і здобув кваліфікацію спеціаліста 3 класу. Він заслужив свій маруновий берет та пишався цим неймовірно. У цей час йому ще раз вдалося побачитися із сестрою та мамою, які приїхали до нього на Житомирщину. Після завершення навчання потрапив на службу до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаду навідника 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Він пишався тим, що служить у славетній бригади, яка стала частиною світової військової історії. Це надихало Володимира на боротьбу. З піднесенням писав рідним «Я захисник свободи і народу своєї країни. Я десантник ЗСУ. Я воїн і складова військового колективу…» Почуття патріотизму росло в ньому з кожним днем.
Родина дуже хвилювалася та підтримувала його, але він їх заспокоював. У війську він потрапив в середовище, де його поважали. Володимир завжди вірив, що обов’язково повернеться, адже має батьківський обов’язок перед своїм дев’ятирічним Олексієм. 9 липня востаннє поспілкувався з сестрою та дружиною, якій прислав повідомлення: «Олечко, обійми Валігурку від мене, на нуль іду, повернуся. Скажи йому хай молиться за мене, а тебе слухається. Поцілував вас». Це були останні слова, які він відправив своїй сім’ї.
10 липня 2024 року солдат Володимир Валігура, вірний військовій присязі, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув в бою за Україну, її свободу та незалежність, поблизу міста Торецьк, Бахмутського району, Донецької області.
До 16 липня рідні не знали про це і писали йому: «Вова, де ти? Напиши… Немає з тобою зв’язку…»
Патріот, щирий серцем, співчутливий, чесний, відданий присязі – ці всі риси, притаманні Володимиру. Шепетівська громада висловлює щирі співчуття всій родині захисника: матері, батькові, сестрі, дружині й сину, а також молодшому брату Олександру, який, на жаль, не зміг сьогодні бути разом з родиною та провести в останню земну дорогу свого дорогого старшого брата.
Вічна пам’ять, вічна шана Герою!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Через два роки після загибелі «на щиті» додому повернувся старший солдат Руслан Савчук
Вкотре головну міську площу Шепетівки заполонили туга та печаль від гіркої втрати – через довгих два роки очікувань повернувся «на щиті» воїн, захисник, Герой – Савчук Руслан Валерійович.
11 січня 1992 р. в сім’ї Савчуків Надії Петрівни та Валерія Яковича народився первісток Руслан. З дитинства хлопчик зростав непосидючим, активним, допитливим та працьовитим. Він допомагав батькам по господарству, а також допомагав бавити молодшу сестричку Віту.
Руслан навчався у Плесенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Як звичайний хлопець, любив спорт: грав у теніс, футбол та волейбол. За спогадами директора Тетяни Миколаївни Капелюх, був непосидючим, завжди в центрі уваги, гамірний та енергійний.
Після закінчення школи у 2009 році вступив до Шепетівського ПТУ-20 та здобув професію будівельника.
У 2010 р. був призваний на строкову службу, яку проходив у місті Хмельницький. Після закінчення служби повернувся в рідне село, працював будівельником за контрактом за кордоном.
У 2016 році одружився з односельчанкою Мариною, згодом народився син Максим. Молода сім’я вирішила залишитися в рідному селі – купили хату, в якій Руслан власноруч робив ремонт. За спогадами друзів та родичів, чоловік мав золоті руки, завжди все робив до ладу та з творчим підходом. Сім’я назавжди запам’ятає сніжну зиму 2020 року, коли Руслан разом з маленьким Максимком зі снігу ліпили замки та різні скульптури, на які ще довго задивлялися їхні односельці. У спогадах сина залишаться прогулянки разом з татом до лісу та на риболовлю. Дружина Марина вже зараз бачить у маленькому Максимові риси батька: усміхнений, любить пожартувати, енергійний та завжди готовий прийти на допомогу.
Як кожен господар, Руслан мав багато планів на життя. Мріяв переобладнати подвір’я, жив, працював, посміхався. Він любив дружину Марину, обожнював сина, поважав батьків.
Він дуже любив своє село, любив свою Україну…
Але почалася війна… 6 квітня 2022 року Руслан Савчук був мобілізований до лав ЗСУ та без вагань став на захист Батьківщини.
Підготовку проходив у Ярмолинцях, далі військову частину було переведено до Конотопа Сумської області, а згодом у саме пекло війни – село Піски на Донеччині. Служив мужньо та самовіддано, був вірним військовій присязі.
Ворог забрав життя захисника 18 серпня у населеному пункті Піски Донецької області. Під час артилерійського обстрілу старший стрілець другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти військової частини отримав поранення, несумісне з життям.
З 18 серпня 2022 року Руслан вважався зниклим безвісти, його пошуки тривали майже два роки. Майже два роки у родини не зникала надія на його повернення, але на жаль дива не сталося.
Руслан загинув, а ми та наступні покоління будуть жити з вічною пам’яттю і вічною вдячністю Герою.
Руслану Савчуку назавжди 30, у пам’яті рідних, близьких та товаришів він залишиться щирим, добрим, усміхненим, світлим, а ще палким патріотом своєї рідної землі. Загибель Руслана Савчука – це чергове гірке нагадування усім про ціну миру та жертовності українських воїнів, які несуть свою службу на фронті.
Вічна пам’ять Захисникові, який поклав своє життя в бою з російськими загарбниками. Шана і слава Герою!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Щорічний забіг “Шаную воїнів, біжу за Героїв України”: як зареєструватись та взяти участь
Забіг “Шаную воїнів, біжу за Героїв України” – щорічна патріотична традиція вшанування пам’яті воїнів, які загинули під час російсько-української війни приурочена до Дня пам’яті захисників України, який відзначається 29 серпня.
Ініціаторами забігу у 2018 році стали Олег Дурмасенко, Таїсія Братасюк і Дмитро Примаченко. За роки свого існування географія забігу розширилася від регіонів України до майже 40 країн світу.
Щороку тисячі українців по всьому світу долучаються до Забігу, щоб вшанувати пам’ять тих, хто загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України, а також, щоб продемонструвати вдячність рідним полеглих воїнів.
Запрошуємо жителів громади долучитися до забігу та зареєструватися за посиланням на загальну реєстрацію в Україні: https://timer.newrun.com.ua/event/121?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR1p2lgKzvHSIriXAZD4OtabllsareQLaiU7L6DgYngt-Vupvs0BU5YchmY_aem_SZ3lXxzd5GtSJdU16ZcEaA
Реєстрація триватиме до 13 серпня.
Учаснику необхідно:
– обрати ім’я героя, пам’ять якого є бажання вшанувати, або отримати таке ім’я від організаторів;
– визначити дистанцію для себе – 2 км, 5 км або 10 км;
– після реєстрації за вищезазначеною формою отримати на електронну пошту свій номер та роздрукувати його;
– пробігти обрану дистанцію в будь-якому місці (за бажанням розмістити у соціальній мережі світлину із забігу з історією героя, зазначивши хештеги #БіжуЗаГероя2024 та #забіг2024).
За довідками звертайтеся на електронну пошту shep_sms@ukr.net
22 червня – День скорботи й вшанування пам’яті жертв війни в Україні
Саме цього дня 1941 року розпочалася нова фаза Другої світової війни, яка захопила територію сучасної України.
У Шепетівці вшанували пам’ять всіх синів і дочок українського народу, загиблих на фронті, замучених в таборах, померлих в тилу від голоду і страждань під час Другої світової війни.
Українці знову воюють і мужньо відстоюють свою свободу й незалежність, звільняючи нашу землю від російських окупантів. Сьогодні ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки.
Наш обов’язок – берегти пам’ять про тих, хто колись відстояв зі зброєю в руках наші кордони, а також усвідомлювати свою відповідальність за майбутнє своєї країни сьогодні.
Вічна пам’ять усім загиблим у роки Другої світової війни!
У Шепетівці усією громадою прощалися із навідником Олександром Галицьким
Громада в жалобі, схиливши низько голови, востаннє, на рідній землі зустріла навідника 1 гармати 2 артилерійського взводу З артилерійської батареї 1 артилерійського дивізіону, сержанта Олександра Галицького, який героїчно загинув 10 червня 2024 року.
Галицький Олександр Миколайович народився 9 вересня 1978 року в селі Вербівці Шепетівського району. Саша виховувався та зростав у дружній багатодітній сім’ї Галицьких Миколи Миколайовича та Любові Іванівни. Серед чотирьох братів він був наймолодшим. У 1995 році закінчив Вишневецьку ЗОШ. Ще зі шкільних років займався спортом, багато часу проводив на спортивному майданчику, грав у теніс. Після школи продовжив навчання у Шепетівському професійно-технічному училищі №20, здобувши спеціальність «Електромонтер по обслуговуванню електрообладнання», електрик III розряду.
У 1998 році призваний на строкову військову службу у місто Дніпро. Після служби повернувся в Шепетівку та з 2002 року працював на Державному підприємстві «Шепетівський лісгосп» оператором лінії. Завжди справедливий, позитивний, оптимістично налаштований. Пропрацював у галузі понад 20 років. Неодноразово був відзначений адміністрацією підприємства та обласним керівництвом. Як бригадир, користувався повагою та авторитетом у колег, був активним учасником волейбольної команди підприємства.
У 2003 році поєднав свою долю з Людмилою, яку безмежно любив і цінував. Згодом родина поповнилася двома чудовими дітками: старшим сином Назаром, 2004 року народження та молодшим – Нестором, 2008. Людмила згадує: «Саша дуже тішився хлопчиками, він з дитинства виховував у дітей почуття патріотизму до країни. Наші діти змалку з гордістю носили вишиванку і пишались, що вони українці». Найбільшою нагородою і вдячністю за виховання дітей для Олександра стало те, що старший син Назар став курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Він пишався, що син обрав професію справжнього чоловіка.
Свідченням свідомого патріотизму, величезної любові до країни нашого Героя став той факт, що Олександр Миколайович, маючи статус обмежено придатного до служби за станом здоров’я, ще до повномасштабного вторгнення росії, відчуваючи небезпеку, яка наближалася, за власним бажанням 1 лютого 2022 року вирішив пройти військову підготовку у 184 навчальному центрі у Львівській області для подальшого вступу у лави Збройних Сил України. Дружина згадує його слова: «Син у нас навчається на військового, а я буду сидіти і чекати?». Перші відлуння війни він відчув, коли агресор випустив десятки ракет по Яворівському полігоні. Завдячуючи сміливості та рішучості Олександра, 80% особового складу було врятовано. А далі – тривалі, важкі бойові будні: оборона Херсона й Лимана. Після звільнення Херсона – знову оборонний напрямок – Куп’янськ. Саме там Олександр отримав важкі травми, лікувався в Харківському, згодом в Полтавському шпиталі та знову повернувся на фронт. У березні 2023 року був переведений до складу третьої артилерійської батареї першого артилерійського дивізіону 45 окремої артилерійської бригади на посаду навідника далекобійної артилерії М777. Потрапивши в підрозділ, виконував бойові завдання на напрямку Донецької області місто Бахмут, підтримуючи вогнем артилерії механізовані підрозділи.
Олександр – людина з великої літери, він ніколи не давав собі розслаблятися. Навіть у відпустці завжди тримав себе у формі, займався спортом, займався господарством. Родині, друзям, колегам та побратимам він назавжди запам’ятається добрим, щирим, світлим, готовим завжди прийти на допомогу.
Галицький Олександр Миколайович, навідник 1 гармати 2 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї 1 артилерійського дивізіону героїчно загинув 10 червня 2024 року, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність в бою на Донецькому напрямку.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 2 січня 2024 року, Олександра Миколайовича відзначено почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Захисник віддав усе за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще багато планів та нездійснених мрій.
У цю гірку хвилину висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким захисника, який поклав своє життя, оберігаючи кожного з нас.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
У Шепетівці родинам полеглих Героїв урочисто вручили відзнаки Почесного громадянина
11 червня на Алеї Пам’яті, яка знову поповнилася світлинами наших захисників, зібралися керівництво міста, родини загиблих воїнів, військовослужбовці, духовенство, освітяни та громада, щоб вшанувати жертву наших земляків, які хоробро боронили Україну та віддали життя за її незалежність.
Міський голова вручив рідним загиблих Героїв відзнаки «Почесного громадянина Шепетівської міської територіальної громади», присвоєні посмертно.
До вшанування полеглих захисників долучилася Громадська спілка “Бойове Братерство України”. Перший заступник голови спілки Петро Скиба вручив дітям загиблих військовослужбовців срібні обереги “Батьківське серце”.
За значний особистий внесок у захист суверенітету і територіальної цілісності Української держави, утвердження української національної свідомості, за активну громадянську позицію, мужність та відвагу звання «Почесного громадянина Шепетівської міської територіальної громади» присвоєно:
- Бойку Богдану Олександровичу
- Вербилу Олександру Вікторовичу
- Владюку Олексію Юрійовичу
- Вовчику Дмитру Володимировичу
- Герасимчуку Василю Вікторовичу
- Даниленку Олегу Сергійовичу
- Дячуку Максиму Олександровичу
- Заруцькому Андрію Вікторовичу
- Захарову Віталію Володимировичу
- Каплану Віталію Валерійовичу
- Кравчуку Андрію Анатолійовичу
- Кузмінському Андрію Володимировичу
- Левковичу Вячеславу Миколайовичу
- Несваволю Юрію Івановичу
- Панасевичу Олександру Леонідовичу
- Парфенюку Андрію Володимировичу
- Перебейносу Сергію Анатолійовичу
- Пивоварчуку Денису Володимировичу
- Поліщуку Миколі Петровичу
- Радченку Роману Олександровичу
- Рою Володимиру Ігоровичу
- Ряжських Роману Вікторовичу
- Савчуку Олександру Сергійовичу
- Савчуку Юрію Миколайовичу
- Свєшнікову Ярославу Володимировичу
- Середюку Андрію Миколайовичу
- Сєнькову Віталію Юрійовичу
- Солодчуку Олександру Анатолійовичу
- Степичу Сергію Валентиновичу
- Тичінському Вадиму Миколайовичу
- Харчишину Володимиру Володимировичу
- Черкасу Віталію Володимировичу
- Шиманюку Андрію Сергійовичу
- Юзькову Андрію Геннадійовичу
- Юр’єву Дмитру Олександровичу
- Яремчуку Максиму Михайловичу
- Яцюку Олександру Петровичу
У Шепетівці вшанували пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф
З 2021 року 4 червня в Україні є Днем вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Також, у світі, щороку 4 червня, відзначається міжнародний день безневинних дітей – жертв агресії.
У Шепетівці на центральній площі міста, в межах акції «Голоси дітей», вшанували маленьких українців, чиє життя забрала війна. Присутні запалили свічки пам’яті та залишали м’які іграшки — символи загиблих дітей, які стали янголятами.
Станом на початок червня 2024 року 545 дітей загинули та майже 1311 отримали поранення. За цими страшними цифрами стоять трагедії родин та зруйновані долі.
Ніколи не пробачимо.
Відбувся матч пам’яті Миколи Огородніка
26 травня на спортивному майданчику зі штучним покриттям Шепетівської гімназії №2 відбувся футбольний матч між командами «Темп» та «Локомотив» присвячений пам’яті Миколи Огородніка. Гра видалася досить напруженою та видовищною.
Перший тайм був багатим на удари по воротах та голи. У підсумку команда «Темп» лідирувала з рахунком 5:4.
У другому таймі напруга була неймовірною, так на початку тайму «Локомотив» зрівняв рахунок, а згодом оформив ефектний дубль та захопив лідерство з рахунком 7:5. Проте, «Темп» швидко відігрався, забивши два м’ячі поспіль – 7:7. До кінця тайму «Локомотив» володів ініціативою та оформив ще три взяття воріт.
Таким чином переможцем матчу стала команда «Локомотив» з рахунком 10:7.
Матчеву зустріч було організовано та проведено відділом у справах сім’ї, молоді та спорту Шепетівської міської ради та федерацією футболу міста Шепетівка.
Короткий життєпис Миколи Огородніка
Огороднік Микола Анатолійович народився 22 травня 1959 року в м. Шепетівка. В 1974-1975 р.р. грав за юнацькі команди «Локомотива» та «Корчагінця». Служба в армії з 1977 по 1979 рік в м. Новоград-Волинський, Житомирської обл. у В/Ч 43645. Після служби в армії в 1979 році розпочав свою трудову діяльність на заводі «Комуніст» слюсарем, де грав у футбол за команду “Корчагінець” під керівництвом видатного для Шепетівки тренера Лисенка Леоніда Захаровича. В кінці 79-го та 80-х років в складі «Корчагінця» не одноразовий призер кубка та першості Хмельницької обл.
В сезоні 1984-1985 років в складі команди «Корчагінець» брав участь в першості України серед колективів фізичної культури. З 1991 по 1994 роки грав за команди колективів фізичної культури та спорту Шепетівського р-ну.
З 1993 по 1997 роки грав за команду «Папірник» м.Понінка на першість області серед команд Вищої ліги.
12 грудня 1997 року прийнятий в локомотивне депо Шепетівка на посаду слюсаря по ремонту обладнання, а в 2001 році був переведений слюсарем з ремонту рухомого складу.
За період роботи проявив себе дисциплінованим, відповідальним, висококваліфікованим та сумлінним працівником. Він постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, брав активну участь у громадській роботі та успішно справлявся з поставленими завданнями.
Огороднік М.А. з 1997 року на громадських засадах тренував футбольну та мініфутбольну команди локомотивного депо, які постійно беруть участь у змаганнях на першість міста Шепетівки та району, в спартакіадах Південно-Західної залізниці, Укрзалізниці та різноманітних турнірах. Вихованці Огородніка М.А. постійно залучаються до збірних команд міста, області, Козятинської дирекції залізничних перевезень та збірної команди Південно-Західної залізниці. Під його керівництвом команди неодноразово ставали чемпіонами та володарями кубка міста, чемпіонами Козятинської дирекції залізничних перевезень, чемпіоном та володарем кубка Південно-західної залізниці, нагороджений багатьма відзнаками, подяками та почесними грамотами.
Помер Огороднік М.А 17 квітня 2017 року під час футбольного матчу в с.Коськів, Шепетівського р-ну.