вшанування

У Шепетівці усією громадою прощалися із навідником Олександром Галицьким

Громада в жалобі, схиливши низько голови, востаннє, на рідній землі зустріла навідника 1 гармати 2 артилерійського взводу З артилерійської батареї 1 артилерійського дивізіону, сержанта Олександра Галицького, який героїчно загинув 10 червня 2024 року.

Галицький Олександр Миколайович народився 9 вересня 1978 року в селі Вербівці Шепетівського району. Саша виховувався та зростав у дружній багатодітній сім’ї Галицьких Миколи Миколайовича та Любові Іванівни. Серед чотирьох братів він був наймолодшим. У 1995 році закінчив Вишневецьку ЗОШ. Ще зі шкільних років займався спортом, багато часу проводив на спортивному майданчику, грав у теніс. Після школи продовжив навчання у Шепетівському професійно-технічному училищі №20, здобувши спеціальність «Електромонтер по обслуговуванню електрообладнання», електрик III розряду.

У 1998 році призваний на строкову військову службу у місто Дніпро. Після служби повернувся в Шепетівку та з 2002 року працював на Державному підприємстві «Шепетівський лісгосп» оператором лінії. Завжди справедливий, позитивний, оптимістично налаштований. Пропрацював у галузі понад 20 років. Неодноразово був відзначений адміністрацією підприємства та обласним керівництвом. Як бригадир, користувався повагою та авторитетом у колег, був активним учасником волейбольної команди підприємства.

У 2003 році поєднав свою долю з Людмилою, яку безмежно любив і цінував. Згодом родина поповнилася двома чудовими дітками: старшим сином Назаром, 2004 року народження та молодшим – Нестором, 2008. Людмила згадує: «Саша дуже тішився хлопчиками, він з дитинства виховував у дітей почуття патріотизму до країни. Наші діти змалку з гордістю носили вишиванку і пишались, що вони українці». Найбільшою нагородою і вдячністю за виховання дітей для Олександра стало те, що старший син Назар став курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Він пишався, що син обрав професію справжнього чоловіка.

Свідченням свідомого патріотизму, величезної любові до країни нашого Героя став той факт, що Олександр Миколайович, маючи статус обмежено придатного до служби за станом здоров’я, ще до повномасштабного вторгнення росії, відчуваючи небезпеку, яка наближалася, за власним бажанням 1 лютого 2022 року вирішив пройти військову підготовку у 184 навчальному центрі у Львівській області для подальшого вступу у лави Збройних Сил України. Дружина згадує його слова: «Син у нас навчається на військового, а я буду сидіти і чекати?». Перші відлуння війни він відчув, коли агресор випустив десятки ракет по Яворівському полігоні. Завдячуючи сміливості та рішучості Олександра, 80% особового складу було врятовано. А далі – тривалі, важкі бойові будні: оборона Херсона й Лимана. Після звільнення Херсона – знову оборонний напрямок – Куп’янськ. Саме там Олександр отримав важкі травми, лікувався в Харківському, згодом в Полтавському шпиталі та знову  повернувся на фронт. У березні 2023 року був переведений до складу третьої артилерійської батареї першого артилерійського дивізіону 45 окремої артилерійської бригади на посаду навідника далекобійної артилерії М777. Потрапивши в підрозділ, виконував бойові завдання на напрямку Донецької області місто Бахмут, підтримуючи вогнем артилерії механізовані підрозділи.

Олександр – людина з великої літери, він ніколи не давав собі розслаблятися. Навіть у відпустці завжди тримав себе у формі, займався спортом, займався господарством. Родині, друзям, колегам та побратимам він назавжди запам’ятається добрим, щирим, світлим, готовим завжди прийти на допомогу.

Галицький Олександр Миколайович, навідник 1 гармати 2 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї 1 артилерійського дивізіону героїчно загинув 10 червня 2024 року, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність в бою на Донецькому напрямку.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 2 січня 2024 року, Олександра Миколайовича відзначено почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».

Захисник віддав усе за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще багато планів та нездійснених мрій.

У цю гірку хвилину висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким захисника, який поклав своє життя, оберігаючи кожного з нас.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

У Шепетівці родинам полеглих Героїв урочисто вручили відзнаки Почесного громадянина

11 червня на Алеї Пам’яті, яка знову поповнилася світлинами наших захисників, зібралися керівництво міста, родини загиблих воїнів, військовослужбовці, духовенство, освітяни та громада, щоб вшанувати жертву наших земляків, які хоробро боронили Україну та віддали життя за її незалежність.

Міський голова вручив рідним загиблих Героїв відзнаки «Почесного громадянина Шепетівської міської територіальної громади», присвоєні посмертно.

До вшанування полеглих захисників долучилася Громадська спілка “Бойове Братерство України”. Перший заступник голови спілки Петро Скиба вручив дітям загиблих військовослужбовців срібні обереги “Батьківське серце”.

За значний особистий внесок у захист суверенітету і територіальної цілісності Української держави, утвердження української національної свідомості, за активну громадянську позицію, мужність та відвагу звання «Почесного громадянина Шепетівської міської територіальної громади» присвоєно:

У Шепетівці вшанували пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф

З 2021 року 4 червня в Україні є Днем вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Також, у світі, щороку 4 червня, відзначається міжнародний день безневинних дітей – жертв агресії.

У Шепетівці на центральній площі міста, в межах акції «Голоси дітей», вшанували маленьких українців, чиє життя забрала війна. Присутні запалили свічки пам’яті та залишали м’які іграшки — символи загиблих дітей, які стали янголятами.

Станом на початок червня 2024 року 545 дітей загинули та майже 1311 отримали поранення. За цими страшними цифрами стоять трагедії родин та зруйновані долі.
Ніколи не пробачимо.

Відбувся матч пам’яті Миколи Огородніка

26 травня на спортивному майданчику зі штучним покриттям Шепетівської гімназії №2 відбувся футбольний матч між командами «Темп» та «Локомотив» присвячений пам’яті Миколи Огородніка. Гра видалася досить напруженою та видовищною.

Перший тайм був багатим на удари по воротах та голи. У підсумку команда «Темп» лідирувала з рахунком 5:4.

У другому таймі напруга була неймовірною,  так на початку тайму «Локомотив» зрівняв рахунок, а згодом оформив ефектний дубль та захопив лідерство з рахунком 7:5.  Проте, «Темп» швидко відігрався, забивши два м’ячі поспіль – 7:7. До кінця тайму «Локомотив» володів ініціативою та оформив ще три взяття воріт.

Таким чином переможцем матчу стала команда «Локомотив» з рахунком 10:7.

Матчеву зустріч було організовано та проведено відділом у справах сім’ї, молоді та спорту Шепетівської міської ради та федерацією футболу міста Шепетівка.

Короткий життєпис Миколи Огородніка

Огороднік Микола Анатолійович народився 22 травня 1959 року в м. Шепетівка. В 1974-1975 р.р. грав за юнацькі команди «Локомотива» та «Корчагінця». Служба в армії з 1977 по 1979 рік в м. Новоград-Волинський, Житомирської обл. у В/Ч 43645. Після служби в армії  в 1979 році розпочав свою трудову діяльність на заводі «Комуніст» слюсарем, де грав у футбол за команду “Корчагінець” під керівництвом видатного для Шепетівки тренера Лисенка Леоніда Захаровича. В кінці 79-го та 80-х років в складі «Корчагінця» не одноразовий призер кубка та першості Хмельницької обл.

В сезоні 1984-1985 років в складі команди «Корчагінець» брав участь в першості України серед колективів фізичної культури. З 1991 по 1994 роки грав за команди колективів фізичної культури та спорту Шепетівського р-ну.

З 1993 по 1997 роки грав за команду «Папірник» м.Понінка на першість області серед команд Вищої ліги.

12 грудня 1997 року прийнятий в локомотивне депо  Шепетівка на посаду слюсаря по ремонту обладнання, а в 2001 році був переведений слюсарем з ремонту рухомого складу.

За період роботи проявив себе дисциплінованим, відповідальним, висококваліфікованим та сумлінним працівником. Він постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, брав активну участь у громадській роботі та успішно справлявся з поставленими завданнями.

Огороднік М.А. з 1997 року на громадських засадах тренував футбольну та мініфутбольну команди локомотивного депо, які постійно беруть участь у змаганнях на першість міста Шепетівки та району, в спартакіадах Південно-Західної залізниці, Укрзалізниці та різноманітних турнірах. Вихованці Огородніка М.А. постійно залучаються до збірних команд міста, області, Козятинської дирекції залізничних перевезень та збірної команди Південно-Західної залізниці. Під його керівництвом команди неодноразово ставали чемпіонами та володарями кубка міста, чемпіонами Козятинської дирекції залізничних перевезень, чемпіоном та володарем кубка Південно-західної залізниці, нагороджений багатьма відзнаками, подяками та почесними грамотами.

Помер Огороднік М.А 17 квітня 2017 року під час футбольного матчу в с.Коськів, Шепетівського р-ну.

 

У День Героїв, у Шепетівці попрощались з новітнім борцем за вільну Україну – солдатом Олександром Солодчуком

Шепетівська громада провела у засвіти водія кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону військової частини, солдата Олександра Анатолійовича Солодчука, ще одного хороброго воїна, шепетівчанина, який захищаючи Україну віддав життя.

Народився Олександр Анатолійович 25 червня 1982 року у місті Шепетівка. Зростав у дружній родині, де панувала любов і повага. Навчався у загальноосвітній школі №1, згодом у школі‑пансіоні, де і здобув середню освіту. Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища у с.Гамарня Полонського району, де оволодів професією водія. Трудову діяльність розпочав у Шепетівському водоканалі, де працював в аварійній бригаді з ремонту водопостачання.

Згодом Олександр почав працювати на будівельних об’єктах за кордоном та в Україні, оскільки був майстром на всі руки, все, за що брався, усе в нього було до ладу. У вільний від роботи час займався улюбленою справою – риболовлею. Дуже любив тварин, його домашній улюбленець пес Сігал ще досі чекає на повернення хазяїна.

Зі слів рідних, Олександр був розбитний, розумний, всебічно розвинений, мав багато планів та задумів. Головною мрією було відбудувати батьківську хату. І вона обов’язково здійснилася б, якби не клята війна…

25 жовтня 2023 року Олександр Солодчук був мобілізований на військову службу. Маючи змогу взяти відстрочку по догляду за хворою матір’ю, попри всі умовляння сестри, навідріз відмовився. Сестра згадує його наполегливе твердження: «Я нікуди не буду втікати, ховатися, буду виконувати свій обов’язок». А далі – навчання на Рівненському полігоні, потім гарячі точки – Слов’янськ, Часів Яр та харківський напрямок.

Під час проходження служби Олександр виявив мужність, героїзм, самовіддачу та здобув щиру повагу побратимів. Недарма до нього прив’язався позивний «Кот», Олександр був завжди уважним, сконцентрованим та розсудливим, усі завжди прислухалися до його порад.

Побратими жартували: «Такого кота, як цей кіт, немає ні у кого». Це була людина слова і честі. Він ніколи ні в кого нічого не просив, якщо ж йому допомагали – віддячував сторицею.

Життєва зірка нашого захисника згасла 17 травня 2024 року.

Солодчук Олександр Анатолійович буде похований на кладовищі у рідному місті, як Герой, поряд з батьком. Така була його воля, так він заповідав перед кожним виходом на завдання. У воїна залишилась сестра Ольга та тринадцятирічний син Дмитро.

Війна забирає не просто наших відважних оборонців, вона забирає рідних, друзів, побратимів, тих, з ким ще вчора разом мріяли про перемогу та будували плани на майбутнє. Тепер вони залишаються пекучим болем і світлим спомином у наших серцях.

Шепетівська громада поділяє з родиною Героя цю гірку втрату.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

У Шепетівці вшанували жертв політичних репресій

Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом. День пам’яті жертв політичних репресій набув для нас нового жахливого значення, зважаючи на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь та відомості, які щодня надходять з окупованих міст.

У Шепетівці, керівництво міста та представники міської ради поклали квіти до меморіальних знаків жертвам політичних репресій по вул. Героїв Небесної сотні, 22-а (колишнього приміщення окружного НКВС СРСР) та по вул. Захисників України, 172-а.

Відліком масовим репресіям став 1937 рік, коли була прийнята постанова Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи». За розсекреченими даними архівів та документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами репресій стали понад 2 млн 800 тис. людей.

У 1936 році заарештували 15 тис. 717 осіб, у 1937-му — 159 тис. 537, в 1938-му — 106 тис., в 1939-му — 11 тис. 744. Близько 16,5 тис. осіб було розстріляно в 1937-му році.

Після широкомасштабного вторгнення росії, терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора.  Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії.  Але ідеологічні спадкоємці СРСР знову принесли на українську землю масові політичні репресії.

Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Ми боремося за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.

Пам’ятна дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

 

8 травня – День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років

 Цьогоріч Україна вперше відзначає 8 травня в колисці європейської традиції, як День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Радянська традиція святкувати 9 травня відійшла в минуле, а 9 травня, як день перемоги, в Україні скасовано.

З цієї нагоди у Шепетівці відбулось покладання квітів до меморіального комплексу, щоб вшанувати пам’ять усіх борців з нацизмом, загиблих, та всіх жертв воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки Другої світової війни, яка стала можливою через змову нацистського і радянського режимів.

Суть полягає не тільки в зміні дати, а й у зміні фокусу – з культу зброї та перемоги на внесок різних спільнот у подолання нацизму, на окрему людину, її страждання і втрати у війні. День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Довідково:

Досі в Україні 8 травня відзначали День пам’яті та примирення (як пам’ятний день), а 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (як державне свято з вихідним у невоєнний час).
У травні 2023 року Верховна Рада України ухвалила закон, який скасував обидва ці свята, натомість встановивши нову пам’ятну дату – 8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років.

8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини, підписаний напередодні, 7 травня о 2:41 ночі за центральноєвропейським часом у французькому місті Реймс.

З боку нацистської Німеччини свій підпис під документом поставив генерал-полковник Альфред Йодль, начальник штабу оперативного керівництва Верховного командування вермахту. Цим автографом він засвідчив, що війська вермахту дали згоду на повну беззастережну капітуляцію та мали припинити воєнні дії о 23:01 8 травня 1945-го (о 01:01 9 травня за московським часом).

Відтоді саме 8 травня у світі відзначають як День Перемоги в Європі (V Day), адже капітуляція Німеччини поклала край війні на континенті.

З 2005 року світ відзначає 8−9 травня ще і як Дні пам’яті та примирення — на знак данини пам’яті всім жертвам Другої світової війни.

Таку рекомендацію державам-членам ООН затвердила Генеральна Асамблея ООН восени 2004 року, напередодні 60-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі. У відповідній резолюції, країнам усього світу запропоновано щороку відзначати один або два дні (8 і 9 травня) на знак пошани до всіх жертв Другої світової — окремо від святкування національних Днів перемоги чи визволення.

Так було до 2023 року, коли Верховна Рада ухвалила ініційований Володимиром Зеленським законопроєкт про встановлення 8 травня державного свята під назвою День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років.

У Шепетівці вшанували пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи

26 квітня, у Міжнародний день пам’яті про чорнобильську катастрофу, біля пам’ятного знаку учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС представники влади та ліквідатори аварії, члени Шепетівського міського товариства «Союз Чорнобиль» вшанували пам’ять загиблих та померлих внаслідок катастрофи хвилиною мовчання та покладанням квітів до пам’ятного знаку.
У 2016 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу.

У Шепетівці вшанували велич духу Великого Кобзаря

З нагоди відзначення 210-ї річниці від дня народження видатного українського поета, прозаїка, мислителя, живописця, громадського діяча та національного героя й символа України Тараса Григоровича Шевченка відбулось покладання квітів до погруддя Великого Кобзаря за участі міського голови Віталія Бузиля та керуючого справами виконавчого комітету Наталії Білас, депутатів міської ради, освітян та громадськості.

В історії кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Григорович Шевченко, чия велич полягає в тому, що він зумів повернути нам свою національну гідність і необхідність боротися за відновлення незалежної Української держави. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі.

Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець за справедливість, за національне і духовне відродження України.

Народе мій, для всіх завжди відкритий,
Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема….

Україна – це особистості, які формують обличчя її історії.

У Шепетівці вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

У цей день у Києві на вулиці Інститутській силовики розстрілювали учасників мирного протесту. Сьогодні на міському кладовищі шепетівчани вшанували хвилиною мовчання пам’ять Героїв Небесної Сотні і українських воїнів, які загинули в ході війни на Сході нашої держави.

Далі священослужителі громади провели панахиду за загиблими Героями. Після цього відбулась церемонія покладання квітів до місця поховання Героя України Миколи Дзявульського, чиє життя обірвалось цього ж дня рівно 10 років тому, та могил військовослужбовців, які загинули у ході проведення антитерористичної операції, операції об’єднаних сил та російсько-української війни.

Міські заходи до Дня Героїв Небесної Сотні продовжаться в міському будинку культури, де відбудеться вечір пам’яті.

У Шепетівці вшанували учасників бойових дій на території інших держав

З нагоди відзначення 35-ї річниці виведення радянських військ з Республіки Афганістан, шепетівська громада вшанувала учасників бойових дій на території інших держав. До памʼятного знаку поклали квіти та згадали тих, чиє життя було обпалено тією війною.

Шепетівська громада вшанувала пам’ять жертв Голокосту

Щорічно 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам’ять жертв Голокосту. У Шепетівській громаді поклали квіти до пам’ятного знаку розстріляним в часи Другої світової війни – місця масового поховання євреїв Шепетівки та сусідніх населених пунктів.

Довідково:

27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

Ми бачимо, що навіть маючи таке потужне застереження, як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Значить, нам потрібно потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.

У Шепетівці вшанували учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Щорічно, 14 грудня, у день закінчення будівництва ізоляційного саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії.

Представники влади міста, ліквідатори аварії та члени Шепетівського міського товариства «Союз Чорнобиль» зібралися біля пам’ятного знаку, щоб віддати шану мужнім людям, які брали участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної станції, чий подвиг та самопожертву не можливо переоцінити.  Багато з них не дожили до теперішніх днів, віддавши своє життя задля збереження життя і здоров’я майбутніх поколінь.

-Наш обов‘язок сьогодні – пам’ятати подвиг, який здійснили ліквідатори ціною власного життя. Хай залишиться в минулому й ніколи не повториться жах Чорнобильської катастрофи, – зазначила заступник міського голови Галина Безкоровайна.

Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих та померлих внаслідок катастрофи й поклали квіти до пам’ятного знаку.

Відповідно до розпорядження міського голови Віталія Бузиля виділено кошти для надання одноразової грошової допомоги ліквідаторам та сім’ям, які втратили годувальника, хвороба та смерть яких була пов’язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.

У Шепетівці вшанували пам’ять закатованих штучним голодом у 1932–1933 роках

Традиційно, кожної четвертої суботи листопада, ми вшановуємо жертв Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

25 листопада біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбувся мітинг-реквієм до 90-х роковин Голодомору 1932-33 років – геноциду Українського народу.

Керівники територіальної громади і району, військовослужбовці та представники громадських організацій, депутати міської ради, духовенство, працівники міськвиконкому, освітяни й жителі Шепетівської громади зібралися, щоб вшанувати пам’ять вбитих голодом, покласти квіти, композиції з житніх та пшеничних колосків до пам’ятного знаку та запалити лампади, вшанувавши невинних жертв.

Духовенство громади у спільній молитві відслужили молебень за жертвами геноциду.

Цього року ми вдруге вшановуємо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни. Сьогодні ми протистоїмо тому ж ворогу, який, серед іншого, використовує голод як зброю, щоб знищувати українців. Зараз, як і 90 років тому, намагається стерти Україну, як державу та українців, як народ.

Запаліть свічку пам’яті за вбитими голодом – поділіться цим світлом, теплом і надією. Пам’ятайте про жертв Голодомору та підтримуйте тих, хто бореться за Україну.

Ім’я Героя України Володимира Українця увічнили в граніті

14 вересня в Шепетівському навчально-виховному комплексі №3 у складі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Н. Рибака та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» відбулось відкриття меморіальної дошки випускнику школи – Герою України Володимиру Українцю.

У заході взяли участь міський голова Віталій Бузиль, керуючий справами виконавчого комітету Наталія Білас, родина, однокласники, друзі та побратими воїна, а також військовослужбовці, керівництво, педагоги та учні школи.

Право відкрити дошку пам’яті надали мамі та дружині Володимира.

Освятив меморіальну дошку Протоієрей Православної церкви України Василь Гетьман. Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять земляка й українських воїнів, та поклали квіти до меморіальної дошки.

40-річний підполковник із Шепетівки, Володимир Українець, загинув 29 листопада 2022 року у російсько-українській війні, під час виконання бойового завдання в результаті масованого авіаційного, артилерійського обстрілу та неодноразового прямого влучання в закриту позицію.

За сумлінну службу, Володимир Українцець  був відзначений керівництвом Служби Безпеки України та регіональних управлінь грамотами, подяками та медалями, нагороджений нагрудним знаком «Учасник бойових дій». 8 липня 2023 року підполковнику Володимиру Володимировичу Українцю присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка» (посмертно).

Герої не вмирають!

Шепетівська громада вшанувала державотворчі традиції України від Русі до сьогодення підняттям державного стяга

З нагоди Дня Української Державності, за участі керівництва міста та району, військовослужбовців, освітян, працівників виконавчого комітету та громади міста відбулось урочисте підняття державного прапора України. Ця памʼятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.

У цей важливий день право підняти прапор було надано нашим захисникам: інженеру-помічнику начальника автомобільної служби логістики військової частини, капітану Василю Черноусу та діловоду відділення персоналу та стройового штабу військової частини, старшому солдату Інні Черноус. Учасник театр-студії «Дивовижні» Мирослав Печенюк декламував вірш «Моя Україна».

По завершенні заходу, його учасники поклали квіти до пам’ятного знаку Героям сьогодення, які віддали своє життя захищаючи Україну.

З Днем державності!

Слава Україні! Героям Слава!

Шепетівське небо знову плаче дощем: громада провела в останню земну дорогу Сергія Перебейноса

Сьогодні Шепетівська громада з невимовним болем та сумом навколішки зустріла свого героя – Сергія Анатолійовича Перебейноса, який поклав життя у бою з окупантами 22 липня 2023 року.

Сергій Перебейнос народився 23 серпня 1983 року у Шепетівці. З дитинства Сергій був допитливим хлопчиком, мав сильний характер та не зупинявся на досягнутому. Навчався у загальноосвітній школі №6. Ще у шкільні роки Сергій починає займатися важкою атлетикою, відтоді спорт став невіддільною частиною його життя. Після закінчення у 2000 році школи Сергій вступає до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту. Та у 2001 році був призваний на строкову службу, яку проходив у Староконстянтинові. Після служби хлопець вирушає до Києва та влаштовується на роботу охоронцем. Весь цей час він не перестає вдосконалюватись та постійно займається спортом. У 2008 році юнак вступає до Міжрегіональної академії управління персоналом – здобуває рівень бакалавра за спеціальністю «Менеджер безпеки».

Ще під час навчання він працював начальником служби охорони на державному підприємстві «Санаторій Конча-Заспа». У 2014 році він повертається у рідне місто, тут знаходить своє кохання та у 2015 році одружується. У тому ж році у подружжя народжується донечка Валерія, а в червні 2020 року – син Кирил. Сергій власноруч робив ремонт, добудовував та розширював будинок, який вони придбали.

Він не боявся роботи, якщо чогось не знав – вчився, також не полишав свого захоплення спортом, зібрав вдома все спорядження та невпинно тренувався. Його власний рекорд – це підняття гирі 16 кг 50 разів. У 2016 році став переможцем у міському турнірі «Богатир Шепетівки», отримав диплом за популяризацію здорового способу життя, гартування тіла й духу та за активну участь у спортивному житті міста. Навіть за кордоном, в Угорщині, куди вирушив на заробітки, він тренувався. Натхнення йому додала зустріч з кумиром – Василем Вірастюком.

Коли в лютому 2022 року в Україні почалось повномасштабне вторгнення, Сергій перебував в Угорщині. Він одразу вирішив повернутись та вирушив у військкомат добровольцем. Довгий шлях навчань, підвищення кваліфікації за кордоном, знову навчання і Сергій вирушає на фронт. «Козак» – такий позивний він отримав недарма, адже як тільки вирішив піти захищати країну почав відрощувати «оселедця», як символ приналежності до когорти українських героїв. Це додало йому впевненості, що він робить вірний крок…

Після Перемоги він мріяв продовжити службу в збройних Силах України, адже відчував, що саме це його покликання. Сергій став командиром роти, турботливим, справедливим, вірним присязі та побратимам.

22 липня в районі населеного пункту Лиман перший, Харківської області ворожий артобстріл обірвав молоде життя патріота України, свідомого громадянина, чуйної людини, яка любила, будувала дім, виховувала дітей.

Висловлюємо щирі співчуття близьким і рідним.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

Шепетівська громада попрощалась із загиблим воїном Олександром Савчуком

«На щиті» повернувся син, чоловік, захисник…
12 липня 2023 року мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув шепетівчанин, стрілець-помічник гранатометника 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону солдат Савчук Олександр Сергійович.
Народився Олександр Савчук 30 жовтня 1988 року. За приклад мав старшого брата Дмитра. Юнак закінчив Шепетівську загальноосвітню школу 1-3 ступенів №8.
Близькі згадують, що з молодих років Олександр багато працював, мав золоті руки, був дуже майстровитим, за що б не брався, все робив уміло і по-господарськи. Запам’ятався усім добропорядним, ввічливим, цінував чесність, дружбу, був добрим і веселим парубком, душею компанії, вірним другом, гарним сусідом та активним жителем громади. Сусіди згадують: «Сашко був завзятим до роботи, не цурався різної. Допомагав матері по господарству, завжди був привітним та не відмовляв, коли просили допомогти. Хоч доля частенько випробовувала на міцність, та він не здавався…».
Олександр був призваний на військову службу 24 квітня 2023 року Шепетівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Хмельницької області.
12 липня поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області Олександр Савчук поклав своє життя, щоб ми з вами мали можливість жити як вільні люди.
Щирі співчуття близьким і рідним!
Слава Україні!
Героям слава!

Шепетівська громада провела в останню земну дорогу молодшого сержанта Юрія Несваволя

19 червня 2023 року на території Луганщини, внаслідок обстрілу противником зі ствольної артилерії вогневої позиції, загинув в бою наш земляк, шепетівчанин, молодший сержант Несваволь Юрій Іванович, оператор протитанкового відділення ФАГОТ протитанкового взводу роти вогневої підтримки, отримавши множинні осколкові поранення, не сумісні з життям.
Юрій Несваволь народився у Шепетівці 15 липня  1978 року. У 1985 році пішов до першого класу Шепетівської загально – освітньої школи №7 імені Натана Рибака. В старших класах юнак перейшов навчатися до школи-ліцею, після закінчення якої здобував професію зварювальника у Шепетівському  професійному ліцеї.
Коли Юрію було 18, а його молодшій сестрі – 16 років, вони втратили маму. Юрій на той час служив в лавах ЗСУ, був надійною опорою сестрі. Він завжди знаходив потрібні слова, щоб підтримати сестру, підбадьорити та вселити впевненість.
Після повернення з строкової служби, Юрій Іванович працював у Шепетівській виправній колонії №98, а потім в Шепетівському лісовому господарстві.
У Юрія Несваволя залишилася згорьована сім’я: дружина – Тетяна, дочка Віка – 18 років та син Віталій – 19 років. Родина згадує Юрія як спокійного, врівноваженого, доброго та люблячого.
З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій, під час мобілізації, був  призваний на військову службу оператором протитанкового відділення ФАГОТ протитанкового взводу роти  вогневої підтримки.
Побратими пам’ятатимуть загиблого воїна як людину з великим серцем та щирою, доброю душею. Вони завжди зверталися до нього за порадами, він як ніхто інший досконало знав весь особовий склад.
Щирі співчуття близьким і рідним!
Слава Україні!
Героям слава!

У Плесні відкрили меморіальну дошку загиблому воїну Валерію Олійнику

14 червня у селі Плесна Шепетівської міської територіальної громади відбулось урочисте відкриття меморіальної дошки Олійнику Валерію Валерійовичу – воїну, який поліг під час російсько-української війни. Дошку встановили на фасаді Плесенської гімназії – рідної школи захисника.
Участь у заході взяли заступник міського голови Галина Безкоровайна, староста Плесенського округу Людмила Ємець, родина воїна, освітяни, колектив та учні Плесенської гімназії, громада села.
Звертаючись до присутніх, заступник міського голови Галина Безкоровайна відзначила подвиг і мужність земляка, подякувала батькам за те, що виховали гідного сина України, педагогам школи, що сіяли зерна людяності, порядності й патріотизму, братам Валерія, що стали на захист нашої Батьківщини. Галина Безкоровайна наголосила, що ми маємо берегти в наших серцях пам’ять про таких захисників, як Валерій, тоді Україна буде жити й здобуде перемогу в цій несправедливій кровопролитній війні.
Право відкрити дошку пам’яті Герою надали його племінниці – випускниці школи Вікторії Олійник та брату Валерія Олексію.
Валерій Олійник народився 27 вересня 1992 р. в селі Жилинці. Крім нього в сім’ї виховувалися ще четверо синів. Середню освіту хлопець здобував у Плесенській загальноосвітній школі. По закінченню школи юнак вступив до Севастопольського вищого професійного училища №1.
У 2011 році був призваний до Збройних Сил України у військову частину в Ялті. Після закінчення служби працював в поліції в Києві.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації Валерій Олійник, не вагаючись, став на захист Батьківщини, 9 квітня 2022 р.  був мобілізований гранатометником другого відділення другого взводу.
13 серпня 2022 р. в населеному пункті Піски, Донецької області під час артилерійського обстрілу отримав поранення, несумісні з життям. 22 серпня 2022 року Шепетівка провела Героя в останню земну дорогу.
Герої не вмирають!