вшанування
«Дитинство, забране війною…»: У Шепетівці вшанували пам’ять загиблих дітей
4 червня в Шепетівському міському будинку культури відбулася акція до Дня пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України “Дитинство забране війною…”. Цей день – болісне нагадування про те, що війна забирає найдорожче – дитинство, мрії та життя невинних.
Під час заходу діти запалили свічки вшанування та принесли до символічного меморіалу м’які іграшки — як знак любові, жалоби та підтримки. Кожна свічка, кожна іграшка — це мовчазне свідчення скорботи та пам’яті про маленьких янголів, чиї життя обірвались занадто рано.
Працівниками КЗ “Публічна бібліотека Шепетівської МТГ” була підготовлена книжкова виставка «Діти, яких забрала війна». Ми не маємо права забути жодне ім’я, жодну долю. Особливо зворушливою стала ініціатива учасників акції — усі зібрані м’які іграшки найближчим часом будуть передані діткам, що перебувають у дитячому будинку в селі Плужне.
Таким чином пам’ять і доброта поєдналися в одному щирому жесті турботи про тих, хто сьогодні потребує тепла найбільше. Нехай ці лампадки горять не лише як знак скорботи, а й як заклик до миру, до захисту дитинства та до об’єднання заради майбутнього без війни.
Вечір пам’яті Героїв В’ячеслава Кучерука та Костянтина Михальчука зібрав родини, побратимів та друзів
29 травня у Шепетівці відбувся вечір пам’яті, присвячений двом відважним синам України, В’ячеславу Кучеруку та Костянтину Михальчуку, який було організовано побратимами та друзями Захисників. Саме 29 травня виповнився рік, як Костянтин Михальчук віддав своє життя за Батьківщину, а В’ячеславу Кучеруку мало б виповнитися 45 років.
Учасники вечора згадували і вшановували пам’ять воїнів, які загинули, захищаючи Україну. Захід став зворушливим нагадуванням про їхню жертовність та незламний дух.
Вечір пам’яті зібрав родини загиблих Героїв та повну залу небайдужих, серед них представники влади, побратими, громадські активісти та друзі воїнів. До заходу також долучились бандурист, рок-музикант, автор близько 400 музичних творів Василь Лютий та лідер гурту «Телері» Леся Рой, які приїхали з Києва, лірник Андрій Ляшук та бандурист Назар Волощук з Рівного, наш земляк фольклорист Валерій Гладунець.
Емоційності події додали виступи дружини та доньки В’ячеслава Кучерука, Ірини та Софійки. Їхній діалог про любов до України, через призму спогадів про батька, глибоко зворушив присутніх. Хвилиною мовчання та відеозаписом присяги Самооборони вшанували пам’ять загиблих Героїв.
Ведучі заходу розповіли про життєвий шлях В’ячеслава Кучерука, який народився 1980 року, та Костянтина Михальчука, 1989 року народження. Обоє були шепетівчанами, що здобули освіту та пройшли військовий вишкіл. Їх об’єднувала безмежна любов до України та козацька присяга в серці.
Окрім військової справи, В’ячеслав Кучерук та Костянтин Михальчук активно займалися громадською діяльністю. В’ячеслав був членом ВО «Свобода», Шепетівського козацького товариства, учасником Революції Гідності та головою Спілки політв’язнів. Костянтин очолював громадську організацію «Шепетівська спілка учасників бойових дій в зоні АТО» та був депутатом міської ради.
Обидва Герої виконували свій святий обов’язок, захищаючи Батьківщину в численних гарячих точках. Вони були не лише відважними воїнами, а й світлими, цілеспрямованими та багатогранними людьми, які заряджали своєю енергією оточуючих і залишили теплий промінь та незгладимий слід у серцях усіх, хто мав честь їх знати.
На завершення учасники заходу, гості виконали Гімн України.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська громада в День Героїв вшанувала полеглих захисників спільною молитвою
23 травня, у День Героїв, Україна вшановує пам’ять борців за свободу країни різних епох – від часів Київської Русі до сучасних захисників. У Шепетівці цього дня відбулися урочисті заходи на міському кладовищі.
Представники влади, військовослужбовці, правоохоронці, громадські активісти та родини загиблих земляків зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто став на захист України та віддав своє життя за Батьківщину. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх полеглих захисників. Духовенство громади провело спільний молебень за загиблими Героями.
Учасники заходу поклали квіти до могил військовослужбовців та Героя України Миколи Дзявульського.
Також відбулася церемонія покладання квітів на Алеї Слави Героїв України.
Довідково: День Героїв має історичне коріння в національно-визвольному русі часів Другої світової війни. У незалежній Україні його почали широко відзначати після російської агресії у 2014 році. Дата 23 травня пов’язана з трагічними подіями в історії українського визвольного руху, зокрема загибеллю Миколи Міхновського, Євгена Коновальця та Симона Петлюри.
У Пліщині портрети загиблих земляків поповнили Алею Пам’яті
Сьогодні, 23 травня, у День Героїв, у селі Пліщин Шепетівської міської територіальної громади на Алеї Пам’яті, яка, на жаль, поповнилася іменами полеглих земляків, зібралися родини загиблих Захисників, мешканці села та керівництво громади, щоб вшанувати пам’ять героїв, які віддали своє життя за Україну.
Невелике село Пліщин у цій страшній війні втратило вже вісім своїх синів, які приєдналися до лав Небесного війська.
Сьогодні Алея Пам’яті поповнилася світлинами ще трьох героїв:
- Стецюк Валентин Анатолійович (10.11.1987 – 05.03.2025)
- Хавронюк Ігор Сергійович (28.01.1981 – 04.03.2025)
- Коломійчук Віталій Миколайович (07.04.1987 – 16.03.2025)
Присутні у спільній молитві висловили глибоку шану незламному подвигу українських воїнів, які ціною власного життя боронять нашу землю, а також засвідчили свою щиру підтримку їхнім родинам, котрі переживають важкі часи втрати.
Шепетівка вшанувала пам’ять жертв політичних репресій
18 травня Шепетівська громада вшанувала пам’ять мільйонів безневинних жертв радянського тоталітарного режиму. Керівництво міста, представники міської ради та шепетівчани поклали квіти до меморіальних знаків по вул. Героїв Небесної сотні, 22-а та по вул. Захисників України, 172-а.
Розпочалися заходи біля пам’ятного знаку на вулиці Героїв Небесної Сотні та продовжилися по вулиці Захисників України, де шепетівчани зібралися біля меморіального знаку, щоб також вшанувати жертв політичних репресій. Присутні вшанували хвилиною мовчання усіх жертв комуністичного тоталітарного режиму. Завершився захід молитвою за жертвами Великого терору, панахидою, яку провів настоятель храму св. мучеників Бориса і Гліба Української греко-католицької церкви отець Василь Боднар та покладанням квітів.
Репресії завдали відчутного удару по всьому суспільству, понівечивши долі мільйонів людей та виховавши цілі покоління в атмосфері страху та насильства.
Масові репресії розпочалися у 1937 році після прийняття постанови ПБ-51/94. За даними СБУ, з 1935 по 1951 рік в Україні жертвами репресій стали понад 2,8 млн осіб, з найбільшою кількістю арештів та розстрілів у 1937-1938 роках.
Після повномасштабного вторгнення рф терор і політичні переслідування знову стали жахливою реальністю в Україні. У контексті вшанування пам’яті жертв минулого тоталітарного режиму особливо гостро постає необхідність консолідації зусиль України та міжнародної спільноти для протидії злочинним діям російської федерації та її сателітів. Нинішній кремлівський режим у своїй протиправній діяльності, вчиненні злочинів проти людства, наслідує ганебні практики радянської влади, поєднуючи їх з методами сталінського та нацистського режимів.
Застосування рашистами репресивних методів, зокрема щодо політв’язнів, заручників, цивільних і військовополонених, викрадення незгідних, конфіскація майна, сексуальне насильство, репресії проти релігійних конфесій, примусова мобілізація та використання мирних жителів на окупованих територіях – є прямим продовженням тоталітарної політики. Особливо цинічним є ідеологічне насильство проти українських дітей з метою їхньої асиміляції.
Наша боротьба сьогодні спрямована на те, щоб сталінські методи Великого терору ніколи не повернулися у XXI столітті, а винні у сучасних злочинах були притягнуті до відповідальності.
Довгі місяці очікування: Шепетівка прощалася з воїном Олександром Сідлецьким, який зник у грудні 2024 року
8 травня Шепетівська громада проводжала в останню земну дорогу мужнього воїна, навідника 3 десантно-штурмового відділення, 2 десантно-штурмового взводу, 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини, солдата Олександра Вікторовича Сідлецького, який понад два роки боронив рідну землю від одвічного російського ворога.
Олександр Сідлецький народився 16 серпня 1979 року в місті Шепетівка Хмельницької області. Був старшою дитиною в родині: мав молодшого брата Руслана та сестру Людмилу. Його батьки — Ніна та Віктор — виховували дітей у дусі працьовитості, відповідальності та любові до рідної землі. Навчався у Шепетівській загальноосвітній школі №7. Ще з дитинства Олександр мав багато захоплень. Особливу увагу приділяв колекціонуванню монет, це хобі залишалося з ним на все життя. Закінчивши 9 класів, вступив до Шепетівського професійного училища, де здобув фах зварювальника. Після навчання працював на залізниці, у локомотивному депо. На роботі його цінували за сумлінність, високу відповідальність та щирість у спілкуванні. Олександр мав багатогранну натуру. Він також захоплювався моделюванням, поезією. У важкі або натхненні миті брався за перо, його вірші відображали внутрішній світ, сповнений глибини, людяності та переживань. Умів передавати свої думки не лише словами, а й малюнками, часто майстерно перемальовував побачене. Попри серйозний характер, мав гарне почуття гумору: легко знаходив спільну мову з людьми, жартував навіть у складних життєвих ситуаціях, підтримував тих, кому було важко.
Згодом зустрів своє кохання – Олену та одружився. У їхній родині панували підтримка, взаєморозуміння і любов. Найбільшою радістю була донька Анна, якій він приділяв багато уваги, ділився думками, мріями, цінностями. Для неї він був не тільки батьком, а й справжнім другом і прикладом сили, доброти й стійкості.
Коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, Олександр не залишився осторонь — вступив до лав територіальної оборони. Згодом проходив службу в одній з місцевих військових частин, а з часом перевівся до складу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на сході України, у складних умовах на Донеччині.
7 та 8 грудня 2024 року мав змогу поспілкуватися з дружиною та донькою. Говорив просто і тепло, як завжди. 9 грудня вирушив на бойову позицію і відтоді зв’язок з ним зник. З 13 грудня Олександр вважався зниклим безвісти.
Для рідних це стало найважчим випробуванням — дні перетворилися на безкінечне очікування та пошуки. Дружина й донька не втрачали надії, зверталися в усі можливі інстанції, підтримували зв’язок із волонтерами, моніторили кожне повідомлення, шукали бодай натяк на звістку, день у день намагалися зібрати будь-яку інформацію, що могла б допомогти з’ясувати долю Олександра. Попри відсутність офіційних підтверджень, у родині вірили, що він живий. Олександр жив у їхніх снах. Доньці часто снився батько, спокійний, усміхнений, обіцяв, що повернеться навесні. І саме навесні, у квітні 2025 року, надійшла звістка, що, ймовірно, його вдалося ідентифікувати. За кілька днів до цього він востаннє “прийшов” у сон своєї доньки і сказав, що їде додому… Анна згадує: «Саме тато став тією людиною, яка надихнула мене обрати військовий шлях. Він багато говорив про важливість служіння Україні, про силу духу, про відповідальність перед тими, хто поруч. Його приклад був для мене найкращою мотивацією. Коли я вступила до військового ліцею, він дуже пишався мною. Завжди підтримував — у навчанні, у побуті, коли було важко. Особливо хвилювався за мене під час змагань зі стрільби. Завжди питав, як пройшло, які результати. Він щиро вірив у мене, навіть більше, ніж я сама. Після його зникнення я часто згадую наші розмови. Його слова підтримки, жарти, впевненість. Він був моєю опорою. І тепер, коли його немає поруч фізично, я все одно відчуваю: він зі мною».
Олександр назавжди залишиться у серцях тих, хто був поруч: уважним сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним другом, щирим побратимом. Його жарти, влучні слова підтримки, щира усмішка й доброзичливий погляд житимуть у розповідях близьких.
Пам’ять про Олександра житиме не лише в родині. Вона — у вдячності земляків, пошані громади, спогадах тих, з ким він служив. Його ім’я назавжди вписане в історію боротьби за свободу й незалежність України.
8 травня у Шепетівці вшанували пам’ять борців з нацизмом, загиблих воїнів та жертв Другої світової війни
8 травня, у День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років Шепетівська громада вшанувала подвиг усіх, хто боровся проти гітлерівської Німеччини та її союзників. Керівництво громади, депутати міської ради, військовослужбовці, представники громадських організацій, правоохоронці, активісти й мешканці громади вшанували пам’ять про жертв Другої світової війни та нинішньої російської агресії хвилиною мовчання та взяли участь у церемонії покладання квітів до меморіального комплексу “Вічний вогонь”.
Цьогорічне відзначення 80-ї річниці Перемоги над нацизмом в Європі проходить під гаслом «Пам’ятаємо! Перемагаємо!», що особливо символічно в умовах повномасштабної російської агресії проти України.
Учасники заходу підкреслили, що український народ був і залишається співтворцем перемоги над нацизмом та фашизмом. Українці мужньо протистояли нацистській навалі у Другій світовій війні, зробивши вагомий внесок у спільну перемогу ціною мільйонів життів. Сьогодні ж українці знову зі зброєю в руках дають відсіч сучасному тоталітарному режиму – російському рашизму, який за своєю людиноненависницькою суттю є оновленою версією нацизму.
Сьогодні ми усвідомлюємо, що боротьба за нашу незалежність триває. Українці знову стали на захист європейських цінностей від агресора, який використовує ті самі злочинні методи, що й нацистський режим у минулому.
Учасники заходу наголосили, що росія своєю віроломною агресією проти України дискредитувала свою участь у перемозі над нацизмом, перетворившись на державу-агресора, що чинить численні воєнні злочини та намагається знищити український народ. Кремлівська пропаганда брехливо намагається монополізувати перемогу у Другій світовій війні, замовчуючи роль інших народів, зокрема українського, та використовуючи міф про “визвольну місію” для виправдання власної агресії.
Важливо переосмислити саме значення слова “Перемога”. Справжня перемога – це мир і свобода, а не війна та окупація. Українська Перемога сьогодні – це перемога над сучасним злом, запорука стабільності та демократії у вільній Європі.
Чорнобильська катастрофа: у Шепетівці вшанували подвиг ліквідаторів та пам’ять про жертв аварії
У Шепетівці вшанували пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи – однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства.
Біля пам’ятного знаку ліквідаторам аварії на ЧАЕС зібралися представники влади, ліквідатори та члени Шепетівського міського товариства «Союз Чорнобиль». Вони вшанували пам’ять загиблих та померлих внаслідок катастрофи хвилиною мовчання та поклали квіти до пам’ятного знаку, щоб вшанувати сотні тисяч людей, які брали участь у ліквідації наслідків аварії та віддали своє життя й здоров’я, борючись з її наслідками.
Ця техногенна катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, мала руйнівні наслідки для навколишнього середовища та здоров’я мільйонів людей. Викид радіоактивних речовин призвів до масштабного забруднення значних територій, евакуації населення, значних соціальних, економічних та екологічних наслідків, які відчуваються й донині.
Слід зазначити, що саме 26 квітня Генеральна Асамблея ООН у 2016 році офіційно проголосила Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу, нагадуючи всьому світу про трагічні події, що сталися на українській землі.
Підтримка ініціатив у пріоритеті Шепетівської міської ради
У Шепетівській громаді стартувала міжсекторальна ініціатива – укладено Намір про реалізацію спільного проєкту “У серці громади”. 16 квітня цей документ підписано між Шепетівською міською радою, представленою міським головою Віталієм Бузилем, та Відокремленим підрозділом громадської організації “Об’єднання матерів і дружин Захисників України” у Хмельницькій області, керівником якого є Світлана Пулим.
Проєкт має на меті створення зелених алей, бульварів та клумб у місті для увічнення пам’яті Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. З такою ініціативою до міської ради звернулися дружини та матері Захисників. Ці локації стануть символами шани та вдячності тим, хто віддав своє життя за незалежність держави.
Очікується, що крім підвищення екологічного стану, проєкт сприятиме об’єднанню громади навколо спільної важливої місії. Це стане важливим кроком до зміцнення місцевої ідентичності та пам’яті про Захисників України.
Його очі знову дивляться на рідне місто: у Шепетівці відкрили мурал, присвячений Андрію Журибіді
Його очі знову дивляться на рідне місто: у Шепетівці відкрили мурал, присвячений Андрію Журибіді
На стіні будівлі Шепетівської районної державної адміністрації з’явився величний образ Героя-Захисника – Журибіди Андрія Петровича на позивний «Журба», який тривалий час вважався зниклим безвісти та згодом за трагічними свідченнями побратимів він був визнаний загиблим у бою. Його подвиг навіки закарбовано у барвах стінопису.
11 квітня 2025 року у Шепетівці за участі родини та побратимів Захисника, представників влади, ліцеїстів та керівництва Шепетівського навчально-виховного комплексу №3 у складі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Н. Рибака та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою» та мешканців громади відбувся меморіальний захід та відкриття стінопису на вшанування воїна.
24 жовтня 2023 року Андрій був на бойовому завданні неподалік села Синьківка на Харківському напрямку, де під час виконання завдання загинув від удару ворожого дрону. На жаль, тіло воїна не вдалося евакуювати з поля бою. Це стало страшною втратою для рідних і близьких Андрія, для всіх, хто його знав і любив.
Цей мурал стане гідним вшанування воїна та свідченням того, що Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті, у наших серцях, у кожному вільному подиху нашої рідної землі.
Очі, сповнені рішучості та незламної любові до рідної землі, знову дивляться на Шепетівку. Дивляться з вічності, нагадуючи кожному про ціну нашої свободи, про подвиг тих, хто не шкодував власного життя заради України.
Слава Герою! Слава Україні!
Журибіда Андрій Петрович, позивний «Журба», народився 28.11.1999 у місті Шепетівка Хмельницької області.
Навчався та проживав своє дитинство в рідному місті. Андрій виріс тільки з мамою, яка виховала справжнього друга, щиру людину, добру, розумну, з принципами та почуттям справедливості.
Андрій змалечку мріяв стати кухарем. Уже з 5 класу він знав ким хоче стати. Навчався у торгівельно-економічному ліцеї у місті Києві на кухаря. Після закінчення навчання у ліцеї, вступив у Київського Національного університету культури. Андрій опанував справу дуже гарно. Його дитяча мрія збулася, він чітко до неї йшов. Працював та будував своє життя у місті Києві. Працював у багатьох ресторанах Києва і також обіймав посаду Шеф-Кухаря. З дитинства він був активним, добрим та щирим хлопцем, який завжди прагнув допомогти своїм близьким і друзям. Сім’я Андрія була однією з тих, у яких основними цінностями були любов, підтримка та відданість родині. Його мати, Світлана, завжди виховувала сина на принципах порядності та доброти. Всі знали Андрія як людину з великим серцем, яка вміла бути вірним другом та надійним товаришем.
В лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Андрій відчув, що не може стояти осторонь. Мрії про мирне життя вмить змінилися на рішуче бажання захищати рідну землю.
У 2023 році, добровільно пішовши до армії, доєднався до 2 роти «Гонор» 1-ї ОМБ «Вовки Да Вінчі», що входила у склад 67-Ї ОМБр. Андрій став одним із тих героїв, які готові віддати своє життя за свободу і незалежність України. Андрій швидко адаптувався, ставши відмінним стрільцем і надійним воїном у своєму підрозділі. Його бойові якості неодноразово відзначали командири та товариші по службі, а теплий характер та готовність допомогти іншим робили його не тільки чудовим бійцем, а й справжнім другом.
24 жовтня 2023 року Андрій був на бойовому завданні неподалік села Синьківка на Харківському напрямку, де під час виконання завдання загинув від удару ворожого дрону. На жаль, тіло воїна не вдалося евакуювати з поля бою. Це стало страшною втратою для рідних і близьких Андрія, для всіх, хто його знав і любив.
Мама Андрія, Світлана, і вся родина не мають місця, де б вони могли щодня приходити, щоб вшанувати пам’ять героя. Саме тому цей меморіал став не тільки пам’ятником, але й символом відданості та мужності. Це місце, де люди можуть згадати Андрія, його принципи, його виховання і доброту, які він несе в своєму серці, навіть після своєї загибелі.
Андрій віддав своє життя за Україну, за її майбутнє, за мир і свободу, яку ми всі зараз так цінуємо. Він залишив по собі велику спадщину — приклад справжньої гідності, мужності та вірності своїм переконанням. Вічна пам’ять герою!
Слова Андрія, які ми маємо памʼятати:
«Памʼятай минуле. Живи теперішнім. Думай майбутнім. Освітлюй шлях в найтемнішу ніч»
ЖУРБА.
Бути Воїном, Жити Вічно…
У третю річницю загибелі побратими вшанували пам’ять Героя України Артема Слісарчука
24 березня 2025 року виповнюється три роки з дня загибелі старшого лейтенанта Слісарчука Артема Олександровича, командира зенітної ракетної обслуги, який загинув разом із побратимами, захищаючи Батьківщину від російських окупантів.
У цей скорботний день керівний склад військової частини, військовий капелан Василь Боднар, родина Героя та його побратими зібралися біля могили воїна, щоб вшанувати пам’ять та подвиг Артема.
Артем Слісарчук, начальник зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї зенітної ракетної Шепетівської бригади Повітряних Сил ЗСУ, народився 2 квітня 1990 року в місті Шепетівка Хмельницької області. З перших днів повномасштабного вторгнення рф він разом з побратимами став на захист України. Його обслуга під його командуванням мужньо виконувала бойові завдання на Донеччині та Харківщині, прикриваючи повітряні кордони на сході країни.
Артем неодноразово виводив своїх бійців з-під ракетних ударів, зберігаючи їхні життя. Його професіоналізм та відвага дозволили знищити шість ворожих літаків та чотири безпілотники. На жаль, сьома ротація стала для нього останньою. Він загинув 24 березня 2022 року під час бою з авіацією ворога поблизу Ізюма, де його обслуга потрапила під нищівний ракетний удар.
26 квітня 2022 року Артем Слісарчук був похований на Алеї Слави міського кладовища в Шепетівці. Його шолом та ідентифікаційний жетон зберігаються в Музеї пропаганди. Йому посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Шепетівської міської територіальної громади “, а на стіні Шепетівського НВК “ЗОШ І-ІІІ ступенів – гімназія”, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.
УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №201/2022 від 02.04.2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Артему Слісарчуку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №599/2022 від 05.08.2022 року за безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, старшого лейтенанта Слісарчука А.О. нагороджено відзнакою “За оборону України” (посмертно).
НАКАЗОМ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ №923 від 18.06.2024 за вірність Українському народові і військовій присязі, особисту мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного стану, нагороджений почесним нагрудним знаком “Комбатантський хрест” (посмертно).
У цей день ми вшановуємо пам’ять Артема Слісарчука та згадуємо його подвиг, його відданість та героїзм. Він назавжди залишиться в наших серцях, як приклад мужності та самовідданості. Його ім’я буде навічно вписане в історію України.
Зенітна ракетна Шепетівська бригада Повітряних Сил ЗСУ
У Плесенській гімназії відкрили музей присвячений пам’яті загиблих на війні випускників
19 березня у Плесенській гімназії, за участі міського голови Віталія Бузиля, освітян та батьків полеглих у російсько-української війні випускників школи, відбулось урочисте відкриття шкільного військово-історичного музею «Долею волелюбної нації».
Військово-історичний музей — це простір, який присвятили пам’яті випускників Плесенської гімназії, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Це простір, де учні можуть глибше пізнати героїчне минуле свого народу, вивчати події боротьби за незалежність та свободу.
Учні провели присутнім першу екскурсію в історії музею. Серед експонатів – гільзи снарядів та набоїв, шеврони, прапори України з підписами воїнів та інші предмети, привезені з передової, які передали до музею волонтери та військовослужбовці.
Цей музей присвячений землякам та їхньому внеску в історію українського народу, нашій боротьбі за незалежність, за право на самовизначення і збереження своєї національної ідентичності.
Музей створений за підтримки управління ювенальної превенції національної поліції в Хмельницькій області.
У Шепетівці провели у засвіти мужнього воїна солдата Ткачука Сергія
12 березня Шепетівська громада, схиливши голови у скорботі, знову зустрічала полеглого воїна – солдата Ткачука Сергія Вікторовича, який віддав своє життя, захищаючи нас з вами.
Сергій Ткачук народився 15 червня 1975 року в невеличкому селі Городище. Дитячі роки проходили у затишному родинному колі. Коли Сергій був малим, сім’я переїхала до Шепетівки, де й пройшла його юність. Разом із матір’ю Валентиною Романівною, батьком Віктором Миколайовичем та молодшим братом Ігорем він ріс, пізнавав життя, долав труднощі й радів щасливим моментам. У 1998 році сім’я зазнала великої втрати – не стало батька. Цей біль залишився з нашим героєм назавжди, та, попри все, він завжди залишався надійною опорою матері та брату. Після закінчення дев’яти класів юнак продовжив навчання у Понінківському професійному ліцеї та отримав спеціальність слюсаря КВА. Він був працьовитим та відповідальним хлопцем, тому легко опановував нові навички та завжди прагнув працювати на совість. Потім була армія, службу проходив у Львові, а згодом – в Сокалі, де виконував обов’язки охоронця. Цей період загартував характер юнака, зробив ще сильнішим та витривалішим. Після повернення до цивільного життя працював на хлібозаводі. Як і багато українців, шукав можливості для заробітку, аби забезпечити майбутнє.
У 2010 році Сергій Вікторович зустрів свою любов – Ірину. Це було справжнє почуття, те, що дає людині сили йти вперед, долати труднощі та будувати плани на майбутнє. Вони були щасливі разом, ділилися радощами, підтримували один одного у скрутні хвилини.
Коли в країні настали важкі часи, він не зміг залишатися осторонь. У травні 2024 року долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку було навчання у Черкаській області, а потім – передова, Харківщина. Сергій Вікторович не приховував від рідних, що було нелегко, завжди знаходив час зателефонувати дружині та матері. Кожен дзвінок був для них, як ковток повітря: вони чекали, переживали, молилися за нього. Він сумував за рідною домівкою, за теплими вечорами з вудкою на березі річки, за походами в ліс по гриби, адже це були його улюблені заняття – миті, які дарували йому спокій.
5 лютого Сергій Вікторович востаннє спілкувався з дружиною. Наступного дня, 6 лютого, вирушив на бойове завдання. Він із нетерпінням чекав на відпустку, яку мав отримати 20 лютого, мріяв повернутися додому, обійняти найдорожчих та хоча б на кілька днів забути про війну. Але 21 лютого Сергій загинув… Страшна звістка дійшла до дружини 6 березня.
Серце Сергія Ткачука зупинилося, але пам’ять про нього житиме в серцях рідних і близьких, у спогадах тих, хто знав його особисто, у словах подяки від тих, кого він захищав. Він був і назавжди залишиться Героєм, який віддав своє життя за Україну, за мирне небо для тих, кого любив.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
У Шепетівці з нагоди 211-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка відбулось урочисте покладання квітів до погруддя Кобзаря
10 березня, в рамках відзначення Шевченківських днів у громаді, за участі керівництва громади, освітян та громадськості відбувся урочистий захід та церемонія покладання квітів до погруддя Великого Кобзаря – видатного українського поета, письменника, художника, філософа, громадського діяча та національного героя, що є символом України.
9-11 березня 2025 року в Шепетівській громаді тривають «Шевченківські дні». Це час, коли наша громада та українці в усьому світі згадують свого національного пророка та його творчість, яка є невичерпним джерелом натхнення та сили.
У роковини повномасштабного вторгнення Шепетівська громада завмерла у хвилині мовчання та скорботи
24 лютого Шепетівська громада долучилася до загальнонаціональної хвилини мовчання та вшанувала загиблих внаслідок збройної агресії росії проти України.
О 9:00 у середмісті Шепетівки було зупинено рух транспорту, небайдужі мешканці громади долучились до хвилини мовчання, щоб у скорботі згадати поіменно усіх полеглих земляків.
У приміщенні виконавчого комітету відбувся молебень за участі священнослужителів, керівництва громади та працівників виконавчого комітету Шепетівської міської ради. Учасники заходу вшанували пам’ять Небесного війська, усіх воїнів, які віддавали свої життя за нашу свободу та незалежність, починаючи з 2014 року.
Вже три роки триває жорстока війна, але український народ не здається. Ми боремося з ворогом на полі бою, в інформаційному просторі та на міжнародній арені. Наша незламність вразила світ, і наш опір став символом свободи для всієї Європи. Ми ніколи не забудемо Героїв, які загинули за Україну, і завжди будемо підтримувати наших Захисників.
Вічна пам’ять та слава Героям!
У Шепетівці молитвою вшанували Небесну Сотню
20 лютого на міському кладовищі Шепетівки відбулась панахида за загиблими Героями Небесної Сотні. Родина й побратими Героя України Миколи Дзявульського, а також військовослужбовці, рятувальники, рідні загиблих захисників та керівництво громади вшанували Небесну Сотню – Героїв першої перемоги у битві, що триває.
Вже одинадцять років безперервно триває російсько-українська війна. Її гаряча фаза розпочалася на Майдані Незалежності в Києві. Тоді Українська Революція переросла в національно-визвольну війну, що триває дотепер…
Хвилиною скорботи та мовчання присутні вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні та полеглих українських воїнів, земляків, які полягли у цій війні – побратимів, які за ці роки приєдналися до небесного воїнства.
Священнослужителі громади провели панахиду за загиблими Героями.
Після цього відбулася церемонія покладання квітів до місця поховання Героя Небесної Сотні Героя України Миколи Дзявульського та могил військовослужбовців.
Герої першої перемоги, що триває…
20 лютого в Україні вшановують Героїв Небесної Сотні, пам’ятаючи про понад 100 патріотів, які загинули в лютому 2014 року під час Революції Гідності. Цей день символізує боротьбу за права людини й демократію.
Серед загиблих – люди різних національностей, віросповідання, освіти, віку, громадяни різних країн, які прагнули дотримання права та свободи людини, європейського майбутнього України, та завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави.
Сергій Нігоян – перший герой, який загинув на Майдані, наш земляк – Микола Дзявульський, чиї останні хвилини минали у допомозі іншим, Василь Човган – 22-річний студент, який мріяв про кращу Україну, та Юрій Вербицький – активіст, який не зламався під тиском. А також ще десятки незламних – ці люди стали символами відваги та боротьби за свободу.
Пам’ятаємо їх дух та гідність, що неможливо зламати!
Шепетівська громада вшанувала пам’ять жертв нацистських злочинів
У день вшанування пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27 січня по всьому світу, у Шепетівській громаді поклали квіти до пам’ятного знаку на місці масового поховання євреїв Шепетівки та сусідніх населених пунктів, які були розстріляні в часи Другої світової війни.
Саме 27 січня 1945 року був звільнений концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, який став символом жахів Голокосту та нацистського терору. Ця трагедія забрала життя близько 6 мільйонів євреїв по всій Європі, зокрема, близько 1,5 мільйонів – на території сучасної України.
У День Соборності шепетівчани вшанували єдність України та борців за її незалежність
22 січня Шепетівка долучилася до загальнонаціонального відзначення Дня Соборності України. За участі керівництва громади, освітян та громадськості вшанували пам’ять великих українців, поклавши квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку, який надихнув не одне покоління борців за нашу незалежність.
У селі Пліщин, на Алеї Пам’яті, яка, нажаль, поповнилася світлиною Дмитрія Горшкова – ще одного нашого земляка, воїна, який мужньо боронив Україну та загинув у цій страшній війні, відбувся меморіальний захід. Громада зібралася, щоб схилити голови у спільній скорботі та вшанувати полеглих Героїв. Присутні вшанували хвилиною мовчання Героїв, які віддали життя за Батьківщину.
У міському будинку культури відбувся тематичний просвітницький захід для студентської молоді, присвячений єдності української нації, історії «Щедрика» та держави, де лунали українські пісні та музичні твори. У будинку культури с. Плесна організовано тематичний вечір “Єдина країна – єдиний народ”.
Не залишилися осторонь і бібліотеки Шепетівської громади. Тут організували патріотичні виставки, присвячені історії української державності, а також провели години спілкування, під час яких обговорювали значення Дня Соборності для сучасної України.
У храмах громади відбулися молебні за Україну та український народ.
Шепетівчани цінують свою історію та є невіддільною частиною єдиної української нації.
У Шепетівці пластуни запалили Вифлеємський Вогонь Миру на Алеї Пам’яті полеглих Героїв
24 грудня, напередодні Різдва, на Алеї Пам’яті у Шепетівці відбулася зворушлива церемонія запалення Вифлеємського Вогню Миру.
Пластуни шепетівського осередку Національної скаутської організації України «ПЛАСТ» запалили лампадки від Вифлеємського Вогню та передали їх членам сімей загиблих Героїв, як символ пам’яті, тепла та незламної віри у Перемогу добра над злом.
Родини захисників, які віддали своє життя за мирне та щасливе майбутнє України, керівництво громади, військовослужбовці та містяни поставили лампадки до портретів загиблих воїнів.
У Шепетівці пластуни традиційно поширюють Вогонь Миру серед громади. Цього року особливу увагу було приділено родинам, які втратили своїх близьких у боротьбі за Україну.
Це символ нашої глибокої вдячності та пам’яті про тих, хто віддав найдорожче – своє життя – заради нашої свободи.
Вифлеємський Вогонь Миру – це щорічна скаутська традиція, започаткована в Австрії, яка полягає у поширенні символічного вогню, запаленого на місці народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Цей вогонь символізує мир, любов та надію, і його передають з рук в руки по всьому світу, об’єднуючи людей у спільному прагненні до злагоди.